Справжній Мазепа

Малярiйнi гедзi покусають. Тебе ж, Миколо, покусали? Бо ти гарячку мав. Слухай, брате, – Тарас обiймае Гоголя, – в Украiну треба iхати…

– Так! – спалахують очi в патлатого письменника. – Їхати… Туди, де золотоверхий Киiв, Днiпро… Я там в унiверситетi буду лекцii читати з iсторii малоросiйськоi.

– А я вчитиму студентiв малювати… – пiдхоплюе Тарас.

– Украiна дуже мальовнича, – подае голос Штернберг. – Там краевиди…

– Нiмчику… – Тарас дружелюбно поплескуе чужоземця по плечi. – І за що я тебе, невiрного, люблю?

– Чого це я невiрний? – ображаеться нiмець.

– Ех… – очi Гоголя знову гаснуть, – сумно жити на цьому свiтi, панове…

– Звичайно, сумно, – погоджуеться Тарас, – особливо коли сидиш у трактирi, де Руссю пахне. Куди не поткнешся – русскiй дух… Давай, Миколо, подамося кудись в кращу мiсцину.

– А куди?

– Як спiваеться у нашiй пiснi: «де багацько шуму, грому, де гопцюють все дiвки i гуляють парубки…»

– Пiдемо в святилище Прiапа, – пiдморгуе Штернберг.

– Цур вам! – протестуе Гоголь. – Тiльки не туди…

– Чому?

– Бо там пануе жалюгiдна розбещенiсть, породжена оманливою освiченiстю й многолюдством столицi.

– Столиця – це лайно, – мiркуе вголос Штернберг. – Особливо Санкт-Петербург.

– Миколо, ти не зрозумiв! – заспокоюе Тарас. – Святилище Прiапа – модний лiтературний салон, там ми будемо бесiдувати з користю й приемнiстю для душi.

– Звiсно, наше товариство прикрашатимуть жiнки.

– Цим нiмчукам тiльки нашi дiвицi-молодицi на умi! – грозить пальцем на свого друга Тарас. – Ти ж, Миколо, вiдаеш: у них за границею не баби, а страхiття якесь. Гiрше Вiя. Сам у Шведчинi бачив. Бiльше не поiду туди. Не хочу в ту хвалену-перехвалену Європу! Нехай туди Панько Кулiш iде зi своею Ганнусею Барвiнчихою. Немае в краях европейських нiчого путнього – нi радостi, нi краси.

– Неправда! – у Штернберга прокидаються патрiотичнi почуття.

– Хiба лише бiля Липська, де браття-сорби мешкають, – промовляе Тарас. – Та й що б ви, псявiри, без наших слов’яночок робили? Геть би ваша гнила кров попсувалася…

– Не про се, други моi, мову ведете, – вирiшуе покласти край суперечцi Гоголь. – Чи лепська дiвка, чи паскудна – а в нiй все одно нечиста сила сидить.

– Амiнь, – ставить крапку Тарас, – iдемо в святилище.