Фінансист

Батлер змовчав про те, що вiн мае намiр чинити тиск на законодавчi органи, щоб домогтися дозволу на продовження шляхiв за теперiшнi кiнцевi пункти, аби, коли настане час, розпочати роботи, приголомшити залiзничнi концерни звiсткою, що найбiльшими iхнiми акцiонерами е Батлер (батько чи сини) – далекоглядний план, спрямований на те, щоби зрештою цi лiнii опинилися повнiстю в руках сiмейства Батлерiв.

– Я буду щасливий спiвпрацювати з вами, мiстере Батлер, будь-яким бажаним для вас способом, – сказав Ковпервуд. – Я не скажу, що у мене вже зараз велика справа – це ще тiльки першi кроки.

Але зв’язки у мене хорошi. Я придбав власне мiсце на нью-йоркськiй i фiладельфiйськiй бiржах. Тi, кому доводилося мати зi мною справу, як на мене, завжди залишалися задоволенi результатами.

– Про вашу роботу менi дещо вже вiдомо, – повторив Батлер.

– Дуже добре. Коли я вам знадоблюся, ви, можливо, зайдете в мою контору або напишете менi, i я прийду до вас. Я повiдомлю вам свiй секретний код, тож усе вами написане залишиться в найсуворiшiй таемницi.

– Гаразд, гаразд! Зараз ми бiльше не будемо про це говорити. Скоро ми знову зустрiнемося, i тодi в моему банку вам буде вiдкрито кредит на певну суму.

Вiн пiдвiвся i поглянув у вiкно. Ковпервуд теж пiднявся.

– Здаеться, нинi чудова погода?

– Прекрасна!

– Ну, я впевнений, що з часом ми з вами зiйдемося ближче.

Вiн подав Ковпервуду руку.

– Я теж маю надiю.

Ковпервуд попрямував до виходу, i Батлер провiв його до парадних дверей.

У цю ж хвилину з вулицi вбiгла молода рум’яна блакитноока дiвчина в яскраво-червонiй пелеринi з капюшоном, накинутим на рудувато-золотаве волосся.

– Ах, тату, я тебе мало з нiг не збила!

Вона посмiхнулася батьковi, а заодно i Ковпервуду, сяючою, променистою i безтурботною посмiшкою. Зуби у неi були блискучi i дрiбнi, а губи – мов яскраво-червоний бутон.

– Ти сьогоднi рано повернулася. Я думав, що ти пiшла на весь день.

– Я так i хотiла, а потiм передумала.

Вона пройшла далi, розмахуючи руками.

– Отже, – продовжував Батлер, коли вона зникла, – почекаемо день-другий. До побачення!

– До побачення!

Ковпервуд спускався сходами, радiючи перспективам фiнансовоi дiяльностi, що вiдкривалися перед ним. І раптом в його уявi знов постала щойно бачена ним дiвчина – живе втiлення юностi. Яка вона яскрава, свiжа, життерадiсна! В ii голосi звучала вся веселiсть i бадьора сила п’ятнадцяти чи шiстнадцятирiчноi дiвчини. Життя у нiй вирувало.