Фінансист

– Ох, дiтоньки! – вигукнула вона (мiстер Батлер, незважаючи на всi своi успiхи в комерцii та полiтицi, був для неi такою ж дитиною). – Чого-бо ви сваритеся? Досить уже. Передайте батьковi помiдори.

За обiдом прислуговувала покоiвка-iрландка, проте страви передавались вiд одного до iншого. Над столом низько висiла недоладно оздоблена люстра з шiстнадцятьма газовими рiжками у виглядi бiлих порцелянових свiчок – ще одна враза для естетичного почуття Ейлiн.

– Мамо, скiльки разiв я просила тебе не говорити «чого-бо»! – благальним тоном вимовила Нора, яку дуже засмучували помилки у балачцi матерi.

– А хто тобi дозволив повчати матiр, як iй розмовляти? – скипiв Батлер вiд цiеi несподiваноi зухвалостi. – Зарубай собi на носi: твоя мати говорила так, коли тебе ще й на свiтi не було! І якби вона не довбалася, обслуговуючи всiх вас, як каторжна, у тебе не було б витончених манер, якими ти зараз перед нею вихваляешся! Зарубай це собi на носi, чуеш! Вона в тисячу разiв краща за всiх твоiх приятельок, нахабо ти така!

– Мамо, чуеш, як вiн мене обзивае? – запхинькала Нора, ховаючись за плече матерi i вдаючи перелякану i ображену.

– Еддi! Еддi! – звернулася мiсiс Батлер до чоловiка з докором. – Норо, дитинко моя, ти ж знаеш, що вiн так не думае. Правда ж?

Вона ласкаво погладила голову своеi «дитинки». Докiр щодо простацьких висловiв анiтрохи ii не образив.

Батлер вже i сам шкодував, що назвав свою молодшу дочку нахабою. Але цi дiточки – Господи! – бiгме, вони можуть вивести з терпiння.

– Не варто, далебi, здiймати такий галас за столом, – зауважив Келем, досить симпатичний хлопець iз чорним, ретельно пригладженим, розчесаним на косий продiл волоссям i короткими жорсткими вусиками. Нiс у нього був трохи кирпатий, вуха трохи стовбурчились, але загалом вiн був привабливий i дуже милий.

І вiн, i Оуен – обидва бачили, що будинок справдi поганий i кепсько обставлений, але батьковi i матерi усе тут подобалося, а тому розсудливiсть i турбота про мир у родинi радили iм зберiгати мовчання.

– А мене обурюе, що нам доводиться жити в такiй старiй халупi, коли люди, набагато бiднiшi за нас, живуть у прекрасних будинках. Навiть якiсь Ковпервуди…

– От завелася – Ковпервуди та Ковпервуди! Чого ти причепилася до тих Ковпервудiв! – вигукнув Батлер, повернувши свое широке збуряковiле лице до Ейлiн, котра сидiла бiля нього.