Фінансист

– Ти анiтрохи не погладшала! А я ж бо думав, коли ти виходила замiж за свого поважного Генрi, що тебе рознесе, як оце мене. Нi, ви тiльки погляньте! Слово честi, вона i п’яти фунтiв не важить!

І, обхопивши Ненсi-Арабеллу за талiю, вiн пiдкинув ii угору на превеликий подив дiтлахiв, якi зроду не бачили такого безцеремонного поводження з iхньою матiр’ю!

Генрi Ковпервуд був дуже задоволений i втiшений приiздом багатого родича: п’ятнадцять рокiв тому, коли вони щойно одружилися, Сенека Девiс просто не удостоював його увагою.

– Ви тiльки погляньте на цих блiденьких городян, – гомонiв дядько, – пички немов борошном обсипанi. От би малюкам приiхати на мое ранчо – позасмагати трiшки! Просто восковi ляльки, та й годi! – З цими словами вiн ущипнув за щоку п’ятирiчну Анну-Аделаiду. – Мушу сказати, Генрi, ви тут незлецьки влаштувалися, – продовжував вiн, критично оглядаючи вiтальню нiчим не примiтного триповерхового будинку.

Кiмната ця (розмiром двадцять футiв на двадцять чотири), облаштована панелями пiд вишневе дерево i обставлена новим гарнiтуром в стилi Шератон, виглядала дещо незвично, але загалом приемно.

Коли Генрi Ковпервуд став помiчником касира, вiн виписав з Європи фортепiано (велика розкiш за тодiшнiми мiрками). Кiмнату прикрашали i iншi рiдкiснi речi: газова люстра, акварiум iз золотими рибками, кiлька чудово вiдполiрованих мушель химерноi форми i мармуровий купiдон з кошичком квiтiв у руках. Було лiто, в прочиненi вiкна заглядали дерева, тiшачи погляд, затiняючи своiми кронами цеглянi тротуари. Дядько Сенека неквапно вийшов у двiр.

– Дуже приемний куточок, – зауважив вiн, стоячи пiд розлогим берестом i оглядаючи подвiр’я, почасти вимощене цеглою i обнесене цегляним парканом, по якому вився дикий виноград. – А де ж у вас гамак? Невже ви влiтку не чiпляете тут гамак? У Сен-Педро у мене iх десь аж шiсть чи сiм на подвiр’i.

– Ми якось не подумали про гамак, адже кругом сусiди. Але це було б пречудово, – усмiхнулася мiсiс Ковпервуд. – Завтра ж попрошу Генрi його купити.

– Та я привiз iз собою кiлька штук! Вони у мене в скринi, в готелi. Моi чорношкiрi на Кубi самi плетуть iх. Я вам завтра вранцi пришлю один з Мануелем.

Вiн мимохiдь зiрвав листок винограду, смикнув за вухо Едварда, затим пообiцяв Джозефу, молодшому з хлопчакiв, подарувати iндiанський томагавк i повернувся в будинок.

– Ось цей хлопчина менi подобаеться, – сказав вiн трохи згодом, поклавши руку на плече Френка. – Як його повне iм’я, Генрi?

– Френк Алджернон.