Титан

Але не треба так занепадати духом, кохана. Я думав, що у тебе бiльше витримки. Нiчого ж ще не втрачено. Згадай, що я тобi завжди казав? В остаточному пiдсумку все вирiшать грошi. А в цiй битвi я перемiг i буду перемагати далi. Вони прийшли до мене на уклiн. То чи варто так впадати у вiдчай, дiвчинко моя? Адже я не сумую. Ти – молода i свое вiзьмеш. Ми ще себе покажемо цим чиказьким пройдисвiтам, а заодно i поквитаемося з деким. Ми – багатi, а будемо ще багатшими. Грошi всiм заткнуть рота. Ну, годi киснути, посмiхнися.

Розумiю, сяяти в товариствi приемно, але i без цього на свiтi е багато цiкавого, заради чого варто жити. Ось що, вставай, одягайся i гайда на прогулянку, а потiм кудись обiдати. Адже я з тобою. Хiба це не найголовнiше?

– Так, милий, – глибоко зiтхнувши, мовила Ейлiн.

Вона хотiла було пiднятися, але знову безсило опустилася на подушки. Сльози бризнули з ii очей. Сховавши обличчя в плечi чоловiка, вона плакала – вiд радощiв, що вiн ii втiшае, i вiд горя, що ii заповiтна мрiя не збулася.

– Та це ж я не для себе однiеi, я i для тебе цього хотiла, – говорила вона схлипуючи.

– Знаю, люба, знаю, – заспокоював вiн жiнку. – Але зараз про це не думай. Усе обiйдеться. Все буде добре. А тепер вставай i iдьмо.

І все ж у душi вiн розгнiвався на малодушнiсть Ейлiн. Слабкiсть завжди дратувала його. Колись вiн змусить чиказьке товариство жорстоко заплатити за все. Ейлiн мiж тим трохи пiдбадьорилася. Вона вже соромилася своеi слабкостi, бачачи, як мужньо тримаеться Ковпервуд.

– Який ти молодець, Френку! Ти – просто незвичайний! – вигукнула вона.

– А чого сумувати? – сказав вiн весело. – Якщо не доб’емося свого в Чикаго, доб’емося деiнде!

Вiн подумав про те, як спритно обiйшов старi газовi компанii та Шрайхарта, i про те, що буде i далi, звiсно, не менш вправно вести своi справи!

14. Пiдводнi течii

Уже першого ж року цього вимушеного самiтництва – i особливо в наступнi – Ковпервуд вiдчув, що означало прожити залишок своiх днiв поза суспiльством або в середовищi, що постiйно нагадувало б йому про те, що вiн не належить до кращого, або, точнiше, привiлейованого кола, яким би обмеженим i нудним воно не було.

Коли Френк намагався вперше вивести Ейлiн у свiт, йому здавалося, що, завоювавши становище, вони зумiють влити новий, живий струмiнь у цей затхлий свiтик, навiть додати йому трохи блиску.