Титан

 – Я давно звернула на нього увагу. Адже ми живемо неподалiк i, можна сказати, майже сусiди з вами.

Очi Ейлiн засяяли вдячнiстю. Хоча вона й не могла цiлковито оцiнити панi Рембо, однак та iй подобалася: в нiй було щось привабливе, й Ейлiн розумiла ii швидше чуттям, нiж розумом. Такою, iмовiрно, була б ii мати, якби отримала освiту. Коли всi рушили до зали, дворецький доповiв про Тейлора Лорда. Ковпервуд, узявши архiтектора пiд руку, пiдвiв його до дружини i гостей.

Лорд, кремезний, високий чоловiк iз розумним i серйозним обличчям, пiдiйшов до господинi дому.

– Панi Ковпервуд, – сказав вiн, iз захопленням дивлячись на Ейлiн, – дозвольте менi з-помiж iнших вiтати вас у Чикаго. Пiсля Фiладельфii вам на перших порах багато чого буде бракувати тут, але я впевнений, що з часом ви полюбите наше мiсто.

– О, я не сумнiваюся, – посмiхнулася Ейлiн.

– Колись i я жив у Фiладельфii, правда, дуже недовго, – додав Лорд. – І ось також перебрався сюди.

Ейлiн на мить зам’ялася, проте швидко опанувала себе. До таких випадковостей треба бути завжди готовою, iй можуть зустрiтися й гiршi несподiванки.

– Чим же поганий Чикаго? – поспiшила вона продовжити розмову. – Менi подобаеться це мiсто. Життя тут вируе, не те що в Фiладельфii.

– Радий це чути. Я сам закоханий у Чикаго. Може, тому, що менi тут вiдкрилося широке поле дiяльностi.

«Для чого такiй красунi освiта», – мiркував Лорд, милуючись розкiшним волоссям i плечима Ейлiн. Вiн одразу ж визначив, що вона не належить до розвинутих i розумних жiнок.

Дворецький доповiв про нових гостей, i подружжя Едiсон увiйшло в залу. Едiсон, не замислюючись, прийняв запрошення Ковпервуда: становище його в Чикаго було достатньо мiцним, i тому вони з дружиною могли приходити, коли iм заманеться.

– Як справи, Френку? – спитав вiн по-дружньому, кладучи руку на плече господаря будинку. – Дуже мило, що запросили нас. Чи вiрите, панi Ковпервуд, ось вже скоро рiк, як я кажу вашому чоловiковi, щоб вiн привiз вас сюди. Вiн не казав вам?

Едiсон ще не посвятив свою дружину в iсторiю Ковпервуда й Ейлiн.

– Ну, певна рiч, казав, – весело вiдповiдала Ейлiн, бачачи, що ii врода справила враження на Едiсона. – А як я рвалася сюди! Це його провина, що я так довго не приiжджала.

«Дивовижно гарна, – думав тим часом Едiсон, розглядаючи Ейлiн. – Так ось що стало причиною розлучення Ковпервуда з першою дружиною. Нiчого дивного. Чудове створiння». Вiн мимоволi порiвнював ii зi своею дружиною i, звiсно, не на користь останньоi.