Титан

Чесно кажучи, Ейлiн завжди помiчала в життi тiльки суто зовнiшнiй, показний, псевдоромантичний бiк, i всi ii здогади були настiльки туманнi та розпливчастi, що вона нi в чому не була впевнена, нi на чому не вмiла зосередитися. А вмiла тiльки мрiяти – палко та нестримно. Було вже близько шостоi години вечора, ключ клацнув у замку, й увiйшов усмiхнений, спокiйний Френк, вносячи з собою атмосферу впевненостi.

– Добре! Дуже добре! – вигукнув вiн, розглядаючи Ейлiн, освiтлену теплим сяйвом сотень свiчок, що горiли в золочених бра.

 – Та це ж лiсова фея завiтала до нас сюди! Я просто не смiю до тебе торкнутися. Це що, плечi у тебе так сильно напудренi?

Вiн пригорнув ii до себе, а вона з вiдчуттям полегшення пiдставила губи для поцiлунку. З усього було видно, що чоловiк вважае ii чарiвною.

– Обережно, милий, ти зараз i сам весь будеш у пудрi. Втiм, тобi все одно треба перевдягнутися, – i Ейлiн обвила його шию повними сильними руками.

Ковпервуд був задоволений i гордий: ось таку i треба мати дружину – красуню! Намисто з бiрюзи вiдтiняло матову бiлизну ii шиi, а красу ii рук не псували перснi, одягненi по два i по три на кожен палець.

Цi руки все ж таки були прекраснi. Вiд ii шкiри виходив тонкий аромат чи то гiацинта, чи лаванди. Френковi сподобалася ii зачiска, але ще бiльше – пишнiсть вбрання, блиск зеленуватого шовку, що свiтився крiзь густу сiточку зелених мережив.

– Чарiвно, дитинко. Ти перевершила саму себе. Але цiеi сукнi я ще не бачив. Де ти ii придбала?

– Тут, у Чикаго.

Ковпервуд стиснув теплi пальцi Ейлiн i змусив дружину повернутися, щоб роздивитися шлейф.

– Так, тебе вчити не треба. Ти, бачу, могла б бути законодавицею мод.

– Отже, все гаразд? – кокетливо спитала Ейлiн, але в глибинi душi вона ще сумнiвалася: чи зумiе догодити чоловiковi.

– Чудово! Краще й вигадати годi. Чудово! Ейлiн змiцнилася духом.

– Добре, якби й твоi друзi були тоi ж думки. Ну, а тепер пiди перевдягнися.

Ковпервуд пiднявся до себе нагору.

Ейлiн послiдкувала за ним, мимохiдь ще раз зазирнувши в iдальню. Тут принаймнi все гаразд. Френк вмiе приймати гостей.

О сьомiй годинi почувся стукiт колiс пiд’iжджаючого екiпажу, i дворецький Луiс поспiшив вiдчинити дверi. Спускаючись униз, Ейлiн трохи хвилювалася: а раптом вона не зможе розважити гостей? І напружено вигадувала, що б таке iм сказати приемне. За нею слiдував Ковпервуд, котрий навпаки, був упевнений у собi i напрочуд бадьорий.