Титан

Пишно одягненi дами та молодi фертики, доньки та сини чиказьких багатiiв, або iхнi красунi-дружини в кабрiолетах, вiзках i новомодних ландо прямували з дiловоi частини мiста, щоб вiдвезти додому чоловiкiв чи батькiв, друзiв чи родичiв, котрi потомилися за копiткий день. Тут панувала атмосфера успiху, надiй, безпечностi та того самозаспокоення, що породжуеться матерiальними благами, володiнням ними. Слухнянi випещенi чистокровнi рисаки проносилися, обганяючи один одного, довгою, широкою, облямованою газонами вулицею, повз розкiшнi особняки, самовдоволених чванькiв, котрi виставляють напоказ свое багатство.

– О-о! – вигукнула Ейлiн, побачивши всiх цих сильних, впевнених у собi чоловiкiв, вродливих жiнок, елегантних паничiв i привабливих панночок, усмiхнених, веселих, котрi обмiнюються поклонами, – всього цього дивного i, як iй здавалося, такого романтичного свiту. – Я б хотiла жити в Чикаго. Менi здаеться, що тут навiть краще, нiж у Фiладельфii.

При згадцi про мiсто, де вiн, незважаючи на всю свою спритнiсть, зазнав краху, Ковпервуд мiцно стиснув зуби, i його випещенi вусики, здавалося, набули ще зухвалiшого вигляду. Пара коней, якою вiн правив, була таки незрiвнянна – тонконогi, нервовi тварини, розпещенi та примхливi. Френк терпiти не мiг жалюгiдних непородистих шкапин. Коли вiн правив, тримаючись дуже прямо, в ньому можна було впiзнати знавця та любителя коней, а його зосереджена енергiя наче передавалася тваринам.

Ейлiн сидiла поруч iз чоловiком, також горда, пихата та самовдоволена.

– Правда, гарна? – зауважила одна з дам, коли фiакр Ковпервуда порiвнявся з ii екiпажем.

«Що за красуня!» – думали чоловiки, а декотрi навiть висловлювали цю думку вголос.

– Бачила цю жiнку? – захоплено спитав один пiдлiток у своеi сестри.

– Будь спокiйна, Ейлiн, – сказав Ковпервуд iз такою залiзною рiшучiстю, що не допускае i думки про поразку, – ми також знайдемо свое мiсце тут.

Усе його ество в цю мить, здавалося, випромiнювало енергiю, i вона, немов електричний струм, передавалася вiд кiнчикiв його пальцiв через вiжки коням, змушуючи iх бiгти щораз швидше. Конi хвилювалися i пирхали, закидаючи голови.

В Ейлiн аж груди розпирало вiд бажань, надiй i марнославства, що охоплювали ii.