Титан

Продаж гральних карт i кiмнатка в глибинi, де вiдвiдувачi могли посидiти та за нагоди перекинутися в карти, по сутi, були единими джерелами прибуткiв цього пiдприемства. Антуанетту (до речi, ii звали Мiнка, а iм’я Антуанетта вона просто вичитала в чиказькiй недiльнiй газетi), тоненька брюнетка, мрiйлива, честолюбна та сповнена надiй на майбутне, не прослуживши й тижня на новому мiсцi, стала захоплюватися своiм босом i, тамуючи подих, стежила за кожним його смiливим ходом у вiйнi з газовими компанiями. Бути дружиною такого чоловiка, мiркувала вона, завоювати його кохання або хоча б привернути його увагу – яке це мае бути щастя! Пiсля сiренького маленького свiту ii дитинства й юностi – вiн здавався iй сiреньким порiвняно з тими вищими та недоступними сферами, про iснування яких вона почала здогадуватися, дивлячись на свого шефа, – i пiсля нiчим не примiтних людей у конторi з продажу нерухомостi, де вона працювала якийсь час до того, як вступити сюди, Ковпервуд, завжди бездоганно одягнений, стриманий, спокiйно-самовпевнений, не мiг залишити поза увагою найчутливiшi струни ii честолюбноi душi.

Якось вона побачила, як iз фiакра вийшла Ейлiн у брунатному костюмi, хутрi, елегантних лакованих черевичках i капелюшку з довжелезним темно-червоним пером, що стирчало над головою, немов шпиль чи лезо кинджала. З першого ж погляду Антуанетта ii зненавидiла. Чим вона гiрша за цю розцяцьковану особу? Чому так несправедливо влаштований свiт? І що за людина Ковпервуд?

Якось, невдовзi пiсля вiдкриття комiсiйноi контори в Чикаго, Френк продиктував iй свою бiографiю, дещо пом’якшивши факти, i велiв розiслати по одному примiрнику в редакцii чиказьких часописiв.

Антуанетта засидiлася за листуванням, пiзно повернулася додому, i вночi iй наснився сон, в якому викривлено, як завжди бувае в снах, вона побачила те, що трапилося з нею за дня.

Їй снилося, нiби вона сидить за своiм столом у розкiшному кабiнетi Ковпервуда на Ла-Саль-стрит, а вiн стоiть бiля неi i питае:

– Що ви про мене думаете, Антуанетто?

Вона збентежена, але вiдповiдае хоробро.

Увi снi дiвчина була пристрасно в нього закохана.

– Даруйте, я й сама не знаю…

Тодi вiн узяв ii за руку i погладив по щоцi, i тут панночка прокинулася. А потiм довго лежала i мiркувала, як обурливо та прикро, що такий чоловiк сидiв у в’язницi. Який вiн гарний! Одружений вдруге. Може, його перша дружина була негарна чи дурна? Цi думки не полишали Антуанетту, i навiть уже вранцi, на роботi, вона нiяк не могла iх позбутися.