Енеїда

Так вiн промовивши, берло в руках обернув i ним збоку

Гримнув у гору порожню; й вiтри, наче в лавах загони,

Мчаться туди, де iм вихiд дали; й суходолом спочатку

Вихром гуляють, припали до моря, в основах ворушать.

85 Разом i Евр, i Нот полетiли, й на зливи багатий

Африк, i хвилi великi до берега котять. Лунають

Крики мужiв, i линви скриплять. Несподiванi хмари

Тевкрам i небо, i день уже з-перед очей виривають.

Нiч уже чорна на море злягла. Загримiло склепiння

90 Неба, i блискавки густо в ефiрi мигають, кругом все

Смертю на мiсцi мужам грозить очевидною.

Сили позбувся Еней, весь потом холодним облився;

Тяжко зiтхае i, руки обидвi до неба пiднiсши,

Мовить такими словами: «Сто раз щасливiшi героi,

95 Що пiд високими мурами Троi iм вмерти судилось,

Перед очима батькiв iх. О ти, наймужнiший з данайцiв,

Сину Тiдея, чом на Ілiйських полях не загинув[10 - За Гомером («Ілiада», V, 329 i далi), Еней загинув би вiд меча грецького героя Дiомеда, сина Тiдея, коли б його не врятувала Венера.

Я вiд твоеi правицi? Чом дух не вiддав, де суворий

Гектор полiг, повалений ратищем внука Еака,

100 Де Сарпедон лiг могутнiй i де Сiмоентова хвиля

Стiльки шоломiв купае, й щитiв, i трупiв героiв!»

Ще вiн не вимовив слiв цих, як з пiвночi вихор iз свистом

Бурею злинув, вiтрила ударив, зняв хвилю до неба.

Трiснули весла, судно закрутилось i стануло диба.

105 Ось насуваеться зверху гора водяна прямовисна;

Тi аж на гребнi зависли, а тим, розступаючись, хвиля

Дно показала, а там i пiсок з глибини вивертае.

Три кораблi здужав Нот i метнув iх на скелi пiдводнi;

В хвилях вони там стирчать, – вiвтарями iх звуть iталiйцi, —

110 Мов велетенський пiд плесом хребет. Три на скелi стрiмчастi

Евр пiд мiлини зiпхнув пiсковi, що аж жалко дивитись;

Прiрву загачуе ними, пiском обгортае навколо.

Той корабель, що ним вiрний Оронт iз лiкiйцями iхав,

Перед очима Енея хвиля морська велетенська

115 Б'е у корму, i пiрнув стрiмголов, у безодню скотившись,

Збитий керманич; аж тричi судном закрутила на мiсцi

Хвиля рвучка, i бездонна пучина його поглинула.

Зрiдка спливали в безмежнiм просторi крутоi безоднi

Зброя мужiв, i бервена, й багатства троянськi на хвилях.

120 Вже i мiцне Ільйонея судно, i героя Ахата,

Й те, що ним плинув Абант i що плинув Алет староденний,

Буря змогла; усi скрiплення палуби зовсiм ослабли,

Шпари вiдкрились i воду ворожу до себе приймають.