Енеїда

]

35 Й спiненi хвилi солонi вони уже рiзали мiддю,

В серцi своему Юнона, предвiчну ховаючи рану,

Так розважала: «То я, переможена, дiло облишу

Вже розпочате? І не боронитиму я уступити

В край iталiйський царевi тевкрiйцiв з тiеi причини

40 Тiльки, що фатум не хоче? Паллада могла чей спалити

Флот весь аргейцiв, а iх потопити у морi, хоч винен

Був лиш Ойлеiв Аякс бiснуватий? Сама вона з хмари

Кинула Зевсiв бистрий вогонь i розкидала судна,

Збурила хвилi вiтрами й вогнем, що у грудях пробитих

45 Палахкотiв, закрутила й на скелю стрiмку настромила.

Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,

Зевсова жiнка й сестра, iз одним лише плем'ям воюю

Стiльки вже рокiв. Чи хто iще схоче вклонитись

Юнонi І принести на жертовнику iй свою жертву благальну?»

50 Так розважала Юнона у серцi, розлюченiм гнiвом,

І прибула в буревiiв краiну, де Австер шалiе,

В землю еольську. Еол тут, в просторiй печерi замкнувши

Буйнi вiтри й буревii шумкi, владарюе над ними,

В диби заковуе, в вежi саджае; вони ж iз досади

55 Так у склепiннях гори гомонять, що аж гори лунають

Гомоном дужим.

Берло тримае в руках, i вгамовуе буйнiсть, i гнiв iх

Здержуе. А не робив би того, то моря всi, i землю,

Й небо високе б зiрвали й свiтами несли буревii.

60 Батько могутнiй, проте, побоявся цього i в печерах

Темних замкнув iх, ще й гiр нагромадив високих iзверху,

Й дав iх пiд владу царя, який за твердим би законом

Мiцно тримать iх умiв, попускаючи вiжки, як треба.

Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:

65 «Батько богiв, всього роду людського володар, Еоле,

Дав тобi владу вгамовувать хвилi, iх вiтром здiймати.

Плем'я, вороже менi, вже пливе по Тiрренському морю

Й Трою везе до Італii й здоланих в битвi пенатiв.

Дай же силу вiтрам, потопи кораблi iх в пучинi

70 Чи розжени iх урозтiч, все море вкриваючи трупом.

Двiчi по семеро нiмф е у мене, краси чарiвноi;

Найчарiвнiша на вроду, проте, серед них Дейопея, —

Шлюбом з тобою ii поеднаю, признаю твоею,

Щоб за велику цю послугу вiчно жила бiля тебе,

75 Хай ощасливить тебе вона, батька, потомством хорошим».

В вiдповiдь мовить Еол: «Твоя лиш турбота, царице,

Знати, чого побажать, а менi лише те, що велиш ти,

Треба здiйсняти. Цю владу менi ти даеш, та еднаеш

Ласку Юпiтера, й змогу даеш на бенкетах бувати

70 Разом з богами, i робиш володарем хмар буревiйних».