Саламандра (збірник)

Я пришвидшив крок, щоби дiстатися до залiзничноi станцii ще до того, як пiде дощ, i рушив навпростець через лiс, аби спростити дорогу. Хвилин через п’ятнадцять поспiшного маршу плутаними стежками я зрозумiв, що моi зусилля даремнi, i вiд бурi таки не втекти.

Раптово хмари роздер слiпучий зигзаг блискавки, i глухе лопотiння сполохало лiсову тишу. Дощисько хлюпонув наче з вiдра.

Вiд першого шквалу зливи я сховався у густi заростi, влiзши, як у перину, в густi хащi лiщини. Так i перечекав критичний момент.

Коли дощ трохи втихнув, я покинув свiй прихисток i рушив далi. Тепер було чимраз важче йти по розмоклому, слизькому грунтi, кiлька разiв я спiткнувся i мало не впав навзнак, послизнувшись на якiйсь мокрiй гiлцi. До всього ще й стемнiло, i я майже втратив орiентацiю. Через пiвгодини такого ходу, мокрий, як хлющ, я понуро виглядав помiж плетивом лiсових стежок i стежинок рятiвний шлях. Зрештою, зрозумiв, що пiшов не тою дорогою i таки заблудився у лiсi.

Становище було фатальним.

Я запалив сiрника, щоб у його свiтлi переконатися, що вже сьома година вечора, а значить – про поiзд навiть мрiяти нема чого: надто пiзно.

Дощ, правда, перестав, проте перспектива провести нiч у лiсi, на мокрiй землi, зовсiм не тiшила мене. З упертiстю потопельника я вхопився якоiсь стежки i, не оглядаючись, почав бiгти наослiп мiж двома шеренгами кошлатих сосен.

Бiг зiгрiв мене i подвоiв сили, через кiльканадцять хвилин лiс порiдшав, i я вибрався iз проклятих хащiв на чисте, порожне, доки око сягало, поле.

Видобувся на якийсь путiвець, що вiв кудись у сутенiючу даль. Постановив iти ним, не мiняючи напряму, у надii, що приведе мене до якогось села чи хутора.

Мiсяць, що визирнув на якусь хвилю iз важких хмар, знову зник, я йшов у цiлковитiй пiтьмi.

Знову затягла дрiбна мжичка, що пробирала до кiсток. Я змерз, як пес, у легкому лiтньому одязi. Пер уперед себе у цiлковитiй темрявi, намагаючись не збитися з дороги.

Раз втрапив у якусь яму i ледве вибрався з дощiвки, яка зимно хлюпала пiд ногами.

Я вперто йшов уперед. Врештi почув пiд ногами рiденьку травичку, що поросла помiж глибокими колiями путiвця.

За якийсь час iз правого боку долинув до мене запах черемхи.

Пришвидшивши крок, я iз задоволенням вдихав його, щораз мiцнiшого, згодом домiшався ще аромат акацiй. Напевно, я наближався до якогось села чи помiстя. Надi мною розлого шумiли дерева.