Пекло на землі

Прогульок чекали ми, як Бога, а з них до камер ступали, як на страту.

Заявили рiшучий протест проти смороду й тiсноти (160 чол.), але адмiнiстрацiя мовчала. Ми вчинили бунт: з прогульки не йшли до камери, поки не зменшать людей в нiй щонайменше наполовину. Начальник Допру став умовляти нас, далi обiцяв «завтра» частину перевести в iнше примiщення. Коли ж ми твердо заявили, що не пiдем усi до «робочоi», вiн кинувся до канцелярii.

За чверть години влетiв у подвiр’я Допру вiддiл конвоiрiв (40 чол.). Захряскали замки, й начальник вiддiлу наказав нам iти до камери, бо «пустить в ход оружiе».

Тяглась нiма сцена. Ми мовчали, а команда вiддiлу не знала, що робити, яким способом нас випхати.

Та скоро спосiб придумали. Чотири «конвоiри» увiйшли в огорожу й за плечi почали нас випихати. Перший дався, але другий запротестував: «конвоiр» його за рукав, а вiн хапнув за крiс, другий його прикладом у плечi, а вiн «конвоiра» багнетом у живiт.

У мент вирвався зойк, якась раптова команда, залунало кiлька десяткiв пострiлiв.

Ми попадали: мiж нами три ранених та один неживий. Приголомшенi несподiваним, лежали ми в закам’янiлiм жаху.

Вiддiл зробив перестановку людей i залунала рiшуча команда: «по адному поднiмайсь i виходi – в протiвном случае рублю на месте». Чотирох «конвоiрiв» з револьверами стали на воротах огорожi, чотири випихали кожного з огорожi, а решта стояла стiною через весь двiр до камери.

За годину ми були в камерi, крiм шiстьох, що змагалися з начдопру, та того, який проколов «конвоiра»; iх видiлили вiд нас до канцелярii, пiсля того ми iх вже не бачили.

V НА СОЛОВКИ

Ми прагнули етапу. Слово це тяжке, бо означало – прощай, рiдний краю, нещасна родино, але жадоба вийти з темних смердючих мурiв, не бачити знущань, хижацьких очей чекiстських – приглушувала майбутне незнаного етапу.

Вiн був загадкою для нас, бо нiхто не знав, куди пiдемо, що там жде арештанта.

Багато поголосок ходило про мiсця етапу. Росiя величезна, «пiдходящих» для арештанта мiсцевостей i не счислити, отже, кожний малював собi майбутне мiсце й долю по-рiжному. Ширилась масова думка, що нас кинуть на великi заводи (Днiпрельстан, Донбас); пiзнiш, як з канцелярii донесли, що готують списки – хто за контрреволюцiю, а хто за щось iнше, – курсували чутки про Туркестан, Сибiр; лише дехто вгадував майбутню резиденцiю арештантiв – Соловки.