Пекло на землі

Та бiльше йому не довелось читати «воспiтательних лекцiй», бо четвертого дня вiн, замiсть директора, прокинувся завiдувачем перевозочно-бендюжним транспортом.

Вся увага Наросвiти зосереджувалась на революцiонiзмi, на полiтичному вихованнi шкiльництва.

– Дайте нам революцiю в школi! У нас ii нема. Створiть таку школу, яка виховала б революцiйного ентузiяста. Виженiть зi школи стару парафiяльну рутину, – твердив не раз зав. агiтпропом ОПК[23 - Завiдувач агiтацiйно-пропагандистичного вiддiлу при окруж-ному партiйному комiтетi.

].

Посилаючи на обслiдування, нам наказували приглядатися не до формальних знань учнiв, а до соцiяльного духу школи, до особи самого вихователя.

І от приiжджаеш на село.

– Злецько пишуть вашi дiтлахи, – зауважуеш учителевi.

– Нема на чому, товариш iнспектор, – скаржився вчитель. – Паперу брак.

– Та й читають кепсько.

– Не знаю… Революцiйна метода… не призвичаiлись до неi, – виправдовуеться вчитель.

– А чого ж рахувати не вмiють?

– Госп… той, Маркс його святий знае, – розводить безпорадно руки вчитель.

 – Мабуть тому, що часу брак. 4 години тижнево на рахунку для дитини мало. І взагалi програма якось так… Не вкладаемось… Чи не можна?.. Отi методи… Букварiв нема, розрiзноi абетки, складiв, а з пальця не навчиш… Чи не порадили б ви…

Але на раду нема часу.

– Ну, дiти, вiрите у Бога?

– Вдома вiримо, а в школi нi, – вiдрiзують гуртом.

– А то чого ж так? – вражений питаешся.

– Бо так наказують: вдома мати, а в школi вчитель.

– А кого бiльше слухаете?

– Мами, бо вони б’ють, а вчителевi заборонено.

У прикрому положеннi дiти, та не в кращому i вчитель. Вiн не то з дiтьми, а й зi своею сiм’ею впоратись не може.

– Жiнка товаришить з матушкою, а комсомольцi на менi злiсть зганяють. Порадьте, товариш iнспектор, як тут вив’язатись, бо жiнка страшенно вперта.

Але й тут нема часу. Йдеш до сiльради i в спосiб сексота випитуеш, чи вчитель не розводить петлюрiвщини в школi, яким вiн духом дихае на селi.

На це в нас е окрема анкета вiд ГПУ. Тут витрачаеш найбiльшу частину побуту на селi.

– Як же ваш учитель? – питаеш не одного селянина.

– Та людина нiби й байдуже…

– Дiтей навчае добре?

– А хто ж його тепер розбере? Вiн вчить не по-нашому, а по-революцiйному, по-мариканському.

– І подобаеться вам американка?

– Мабуть що нi, бо поки вчили по-свойому, то по Рiздвi дитина й читати вмiла. А за мариканки мiй Степанко ось другу зиму ходить, а не вчитае.