Пекло на землі

Всi мовчки вилiзли. Коло волости зняли варту, побудили 12 чоловiк загону, передяглися у шинелi, чоботи (червоних не зачiпали, бо на нас не сварились) i на трьох тачанках пiдбiгли до Мелешки.

– Где военком Горох? У волость екстренно требують.

А Горох розважав гостей. Позв’язував за коси 5 присутнiх панотцiв i смикав по хатi, витанцьовуючи пролетарського гопака. Два червоних викачувались на весiльних подушках, а молода з матiр’ю ридали, руки до Бога здiймали та кляли батенька, що варварам запродав життя молоде.

Увiйшли в хату не по-военному. Зв’язали Гороха, винесли двох з подушок, вивели чотирьох з другоi хати, де читали гостям лекцii за комуну, одного пiдiбрали на воротях – тiкав. Самого молодого не лапнули – зчез.

Вивели. Двох пустили, бо гостi заприсягнули, що за комуну не згадували, а решту «розмiняли». Першого звiнчали Гороха, пустивши зв’язаного пiд лотоки. Двох мiтингантiв-лекторiв кинули разом на глибоке, а п’яних коло берега: як вилiзуть, то щастя iх.

Лиш пiсля того засiли за стiл.

Приймала мати нас, мабуть, теплiше, як молодого. Що залишилося з нещасного весiлля, ще й на дорогу вiддала.

Нашi вчинки обурили комунiстiв. У цi часи вже був злiквiдований Польський фронт, i бiльшовицьке вiйсько вiдходило взад на села. На Голованiвську волость прийшла численна дивiзiя й оточила Галоче. Три днi ми бились, перескакуючи по сiм разiв на день то в один, то в другий бiк. Четвертоi ночi ледве просмикнули з Галочого, залишивши все майно.

Але життя нiде не було. Куди не кинемося – повно вiйська: нi перегрiтись, нi спочити.

І ми лiквiдувались до весни.

Зима пройшла у сховах. Побудеш день-два на хуторi, в селi, наскочать комунiсти, i сунеш далi, та все вночi, ярами-долами, бо скрiзь по селах бiльшовики. Ночував морозами в хлiвах, по соломах, тижнями не вилiзав з комори. Тяжке, собаче життя: холод, голод, щохвилини небезпека. Не раз ледве живий вискакував.

У Краснополi пiвдня ловили. Бiжу пiд височенну гору, а за мною вiсiм бiльшовикiв – беруть на мушку.

В городi три рази увивав пiд ногами собаку, два рази сам летiв сторчака, зубами брався за повiй пiд гору; збили шапку, ранили легко в ногу. Аж у полiвнику якомусь знайшов рятунок, впiрнувши у полову.

А раз попав у самi руки, уже й наган до лоба наставляли. Був у Вербiвського попа на iменинах панiматки. Якась чортяка донесла. Як гостi випивали, а молодь забавлялась танцем, увiйшов голова волревкому Бурлака та секретар волкомячейки. Їх, як людей, прийняли.