Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років

– Що ти тут робиш? Нiколи бiльше не пiду в парк з тобою!

Тодi мала випурхнула гороб’ям i сховала голiвку мамi в подолок.

– Не сердься, ми з дядьком…

Я обтрушував пiсок зi штанiв i винувато розводив руками.

– Пробачте, не встояв перед вашою донечкою.

Мама розсмiялася дзвiнким дiвочим смiхом.

– Вона в мене така! – сказала з гордiстю. – Ну, пробачте, нам пора додому.

Я вклонився.

Любка пiдбiгла до мене.

– Дядю, а ти не пiдеш з нами?

– Любо, як тобi не соромно! – насварила мати.

– Але ж мамо, – серйозно розвела мала руками, – дядько казав, що забере мене з собою.

Мати пiдiйшла i рвучко взяла дочку за руку. Ревниво, з болем i образою глянула на мене: «Не смiйте, не смiйте, в мене й так немало горя». Мабуть, саме через це я взяв малу за другу ручку й сказав:

– Я ж iду з тобою, певно, що так.

Ми йшли мовчки, тiльки Любка щебетала за всiх.

– Два такi великi черв’ячки, як твiй, мамо, мiзинний пальчик, були там. Їх горобцi з’iдять, правда? Я хотiла сiсти на лавочку, а один хлопчик мене зiгнав, каже – тато прийде.

Мати глянула на мене.

– Це неправда, – кинув я знiяковiло.

– Любка ще не вмiе говорити неправди.

– Нi, це просто iй привидiлось. Грiло сонце… пiт…

– Так, погода сьогоднi як улiтку, – сказала вона з ноткою приязнi в голосi.

Можливо, думка про мою слабiсть розбудила в нiй прихильнiсть до мене – люди люблять бути в горi не самотнiми, – жiнка почала розмовляти, розпитувати, де живу, чим займаюсь. Я вiдповiдав скупо. Час вiд часу поглядав на ii вигнутi щоки, на чорнi брови, що густо збiглись на перенiссi, та стурбованi навiть при усмiшцi очi. Життя вже встигло накласти на неi свою печать, з очей свiтився нелегко здобутий досвiд, i при тому всьому була дуже молодою i вродливою.

Мене цiкавило тiльки одне питання, чому мала запропонувала взяти й маму до себе. Дiти нiчого даром не говорять.

– Хто ваш чоловiк?

Вона знiяковiла, по обличчю пробiгла тiнь обурення, повнi образливих слiз очi виклично глянули на мене. Я каявся i готовий був вирвати собi язик за таке питання, але було пiзно. Може, вона розведена, покритка, у кращому випадку, вдова, але яке це мае значення? Мое питання було нетактовне, грубе.