Замок

Учитель – молодий, невисокий, вузькоплечий чоловiк – тримався дуже прямо, але це не виглядало смiшно, вiн ще здалеку помiтив К., зрештою, крiм К. i його самого з учнями довкола нiкого бiльше не було. Як чужинцевi, К. годилося привiтатися першим, тим бiльше, з такою поважною особою.

– Доброго дня, пане вчителю, – сказав вiн.

Дiти замовкли, наче по командi, i ця раптова тиша як пiдготовка до його слiв, здаеться, сподобалася вчителевi.

– Ви оглядаете Замок? – запитав вiн лагiднiше, нiж можна було сподiватися, але таким тоном, нiби не надто схвалюе те, що робить К.

– Так, – вiдповiв К. – Я нетутешнiй, приiхав учора ввечерi.

– Вам не подобаеться Замок? – швидко запитав учитель.

– Як? – здивовано вiдповiв питанням на питання К. i повторив слова вчителя, злегка пом’якшивши. – Чи менi подобаеться Замок? Чому ви вирiшили, що Замок менi не подобаеться?

– Нiкому з чужих вiн не подобаеться, – вiдповiв учитель.

Щоб не сказати нiчого нетактовного, К. перевiв розмову на iншу тему i запитав:

– Ви, напевно, знаете графа?

– Нi, – вiдповiв учитель i зiбрався йти геть, але К.

– Як? То ви не знайомi з графом?

– Звiдки я можу його знати? – тихо сказав учитель i додав французькою: – Будьте обережнi в присутностi невинних дiтей [4 - Прихильники релiгiйно-мiстичного трактування роману вбачають у цiй фразi пiдтвердження такого трактування. Вчитель забороняе К. вимовляти iм’я графа Вествеста, як заборонено згадувати всуе Бога.

З цього К. зробив висновок, що мае право на запитання:

– Чи мiг би я, пане вчителю, якось вас вiдвiдати? Я перебуватиму тут довший час, але вже почуваюся трохи самотньо; нiде не сприймають мене як свого: нi серед селян, нi, здаеться, у Замку.

– Мiж селянами й Замком не така вже й велика рiзниця, – сказав учитель.

– Можливо, – погодився К. – Це нiчого не мiняе в моiй ситуацii. Чи мiг би я зайти до вас?

– Я живу на Шваненгассе, бiля м’ясника.

У цiй фразi прозвучало радше звичайне повiдомлення адреси, нiж запрошення, але К.

– Добре, я прийду.

Учитель кивнув i рушив далi разом iз дiтьми, якi вiдразу ж знову почали галасувати. Незабаром вони зникли в провулку, що круто спускався донизу.

Але К. не мiг зосередитися, розмова розiзлила його. Уперше з часу свого прибуття вiн вiдчув справжню втому. Далека дорога, як здавалося досi, зовсiм не втомила його, вiн спокiйно собi йшов день у день, крок за кроком.