Білий Зуб = White Fang

Вiн був спокiйний, що завтра йому вже не доведеться безпорадно блукати холодним похмурим лiсом. Вiн буде в людському таборi, серед людей, яким вiн вiднинi вручав свою долю.

5

Договiр

У половинi грудня Сивий Бобер вирушив у подорож угору по Мекензi разом з Мiт-Са й Клу-Куч. За великими саньми, що iх тягли купленi й позиченi собаки, Сивий Бобер iшов сам. А другi, меншi, вiн доручив Мiт-Са, i в них були запряженi щенята. Малi санки були взятi бiльше для забави, нiж для дiла, але Мiт-Са не тямив себе вiд щастя, почуваючи, що вiн працюе вже як справжнiй дорослий чоловiк.

Вiн таки потроху привчався поганяти й муштрувати собак, а щенята призвичаювалися ходити в упряжi. Та вiд цих санок була й певна користь, бо на них поклали фунтiв двiстi речей та харчiв.

Бiлий Зуб уже бачив собак у збруi i не дуже пручався, коли його запрягали. На шию йому надiли набитий мохом хомут, прикрiплений двома посторонками до ременя, який охоплював йому груди й спину. А вiд цього ременя йшов довгий мотуз, прив'язаний до саней.

В упряжцi Мiт-Са було семеро собачат. Усiм iм минуло вже по дев'ять-десять мiсяцiв, а Бiлому Зубовi тiльки вiсiм.

Кожне собача бiгло на окремому мотузi, i кожен мотуз був довший вiд iншого принаймнi на корпус собаки. Мотуз продiвали у вправлене в сани кiльце. Сани були змайстрованi з березовоi кори, без полозiв, iз загнутим угору передком, що не давав iм зариватися в снiг. Це робилося з таким розрахунком, щоб вага саней i поклажi лягала на якнайбiльшу поверхню снiгу, бо вiн був дуже м'який.

За тим самим принципом розподiлу ваги в ширину собаки на кiнцях мотузiв розходилися вiялом, i жоден з них не бiг слiдами другого.

Це мало ще одну перевагу. Рiзна довжина мотузiв не давала можливостi задньому собацi гризти переднього. А переднiй, щоб напасти на заднього, який бiг на коротшому мотузi, мусив повернутися до нього мордою i зразу ж наражався на батiг погонича. Але найдотепнiше було те, що собака, нападаючи на переднього товариша, дужче тяг сани, i що швидше вони iхали, тим швидше бiгла атакована тварина.

Отже, заднiй собака нiяк не мiг догнати переднього. Чим швидше бiг один, тим хутчiш тiкав другий, а за ним мчала й уся упряжка разом з саньми. Отак мудро людина збiльшувала свою владу над тваринами.

Мiт-Са був схожий на свого батька i багато запозичив з його досвiду.

Вiн давно помiчав, що Лiп-Лiп не дае спокою Бiлому Зубу; але ранiше Лiп-Лiп належав iншому iндiанцевi i Мiт-Са тiльки вряди-годи мiг поцiлити в нього якоюсь грудкою.