Білий Зуб = White Fang

Нiч була така самiсiнька, як i минула, тiльки йому ще важче було боротися зi сном. Гарчання собак уже не будило його. До того ж вони гарчали безнастанно, а його чутливiсть була занадто притуплена дрiмотою, щоб вiн мiг помiчати якiсь вiдтiнки в цих звуках. Нараз вiн здригнувся i розплющив очi. За крок вiд нього сидiла вовчиця. Машинально вiн сунув iй у роззявлену пащу головешку. Вовчиця вiдскочила далеко геть, завивши вiд болю, а Генрi, втiшаючись духом смаленого м'яса, дивився, як вона з несамовитим гарчанням грiзно трясе головою.

Тодi вiн прив'язав собi до правоi руки сосновий сучок, що тлiв. Очi в нього склепалися, але за кiлька хвилин вогонь обпiкав йому шкiру й будив його. Вiн робив це упродовж кiлькох годин. Прокидаючись, вiн щоразу вiдганяв вовкiв палаючими головешками, пiдкидав у вогнище дрова i знову прив'язував сучок до руки. Усе йшло гаразд, але раз вiн погано прикрiпив сучок, заснув i не почув, як вiн вiдпав.

І ось йому сниться, що вiн уже у фортi Мак-Геррi. У хатi тепло й затишно, i вiн грае в карти.

Але раптом на форт нападають вовки.

Скажено виючи, звiрота рветься у дверi. Вони часом перестають грати, прислухаються i смiються з марних намагань вовкiв продертися всередину. Нараз щось затрiщало. Дверi розчиняються навстiж, i в хатi вже повно вовкiв. Вони кидаються на нього. Тепер уже звiрi виють страшно голосно, iхне виття нестерпно дратуе його. Це вже не сон – вiн i сам не знае, що це таке. А вовки все виють i виють.

Тут вiн прокинувся i вже наяву почув виття, гарчання i скиглiння.

Вовки напали на нього. Вони обсiли його, i в руку йому вп'ялися вовчi зуби. Інстинктивно вiн кинувся в огонь. Гострi iкла врiзалися йому в ногу. Почався бiй в огнi. Грубi рукавицi деякий час захищали йому руки. Вiн хапав жар i розкидав його на всi боки. Вогнище обернулося в якийсь вулкан.

Але цей вогненний бiй не мiг тривати довго. Лице у Генрi вкрилося пухирями, брови й вii пообпалювалися, у ноги нестерпно пекло. Схопивши в обидвi руки по головешцi, вiн вискочив з вогнища.

Вовки вiдбiгли. Чути було, як шипить вiд жару снiг, i втiкачi, наступаючи на гарячi вуглини, несамовито скакали й скиглили вiд болю.

Шпурляючи головешками в найближчих ворогiв, Генрi скинув у снiг прогорiлi рукавицi й почав тупати ногами, щоб остудити iх. Обидвi собаки зникли, i вiн знав, що вони були однiею iз страв на бенкетi, що так довго затягся. Почався той бенкет з Товстуна, а його самого вовки лишили собi на закуску.