Стоїк

Недарма я пильнував за вами впродовж восьми рокiв. Це тому, що я кохаю вас i кохаю глибоко.

– Я знаю, – м’яко вiдповiла вона, анiтрохи не вражена цим зiзнанням.

– Усi цi вiсiм рокiв я бачив перед собою iдеал, – продовжував вiн. – Цей iдеал ви.

Вiн зупинився. Йому захотiлося обiйняти ii, але вiн вiдчував, що зараз цього не слiд робити. Потiм вiн витяг iз кишенi жилета тоненький золотий медальйон, не бiльше срiбного долара, вiдкрив його й простягнув iй. На його внутрiшнiй сторонi було фото Беренiс – дванадцятилiтня дiвчинка, тоненька, тендiтна, гордовита, стримана, зiбрана – така сама, якою вона була i зараз.

Поглянувши на неi, Беренiс одразу пiзнала його. Це було фото з того часу, коли вони з матiр’ю ще жили в Луiсвiллi, ii мати була людиною поважною i статечною. Як все змiнилося, i скiльки iй довелося пережити через це! Вона дивилася на знiмок, i iй ввижалися приемнi спогади.

– Звiдки це у вас? – врештi спитала вона.

– Я побачив це фото на письмовому столi вашоi матерi в Луiсвiллi й одразу взяв собi.

Звiсно, не в цьому медальйонi; його я зробив потiм.

Вiн обережно закрив медальйон i поклав назад у кишеню.

– Вiдтодi вiн завжди був зi мною.

Беренiс посмiхнулася.

– Сподiваюся, його нiхто не бачив. Але ж я зовсiм дитина тут.

– Тим не менше ця дитина стала моiм iдеалом. І зараз бiльш нiж будь-коли. Звiсно, я знав чимало жiнок i поводився з ними вiдповiдно до своiх поглядiв i обставин. Але попри все я завжди мав певне уявлення про те, що насправдi менi по-трiбно.

Я завжди мрiяв про сильну чуйну дiвчину з поетичною натурою, як ви. Думайте про мене, що хочете, але судiть мене вiднинi за моiми вчинками, а не за моiми словами. Ви сказали, що прийшли до мене, бо подумали, що потрiбнi менi. Так от: ви менi потрiбнi.

Вона поклала свою руку на руку йому.

– Я вирiшила, – спокiйно сказала вона. – Найкраще, що я можу зробити з моiм життям, це допомогти вам. Але ж ми… я… нiхто з нас не може робити тiльки те, чого бажае.

Ви самi знаете.

– Авжеж, я хочу, щоб ви були щасливою зi мною, i хочу бути щасливим з вами. І, звiсно, це неможливо, якщо вас щось хвилюватиме. Тут у Чикаго, особливо зараз, менi слiд бути дуже обережним, i вам так само. Тому ви зараз повернетеся до свого готелю. Але завтра об одинадцятiй я чекатиму на ваш дзвiнок. І тодi ми, сподiваюся, про все поговоримо, як слiд. Ще тiльки одне.

Вiн взяв ii за руку i повiв до своеi спальнi.