Стоїк

– Сподiваюся, що ви не дiзналися нiчого, що б настiльки говорило проти мене, аби вiдмовитися вiд цiеi розмови, – несмiливо сказав вiн. – Маю визнати, що не завжди вiв цiлком благопристойне життя. Боюся, що я для цього не створений.

– Дуже ймовiрно, це правда, – надзвичайно люб’язно й спiвчутливо вiдгукнувся Ковпервуд. – Однак, перш нiж ми поговоримо про це, я хочу попросити вас цiлком щиро й вiдверто розповiсти менi все про себе. Справа, яку я маю на увазi, вимагае, щоб я знав усе про вас.

Вiн дуже привiтно поглянув на Толлiфера, i той, пiдбадьорений, коротко, але цiлком чесно, розповiв всю iсторiю свого життя вiд самого дитинства.

Пiсля чого Ковпервуд, який слухав його з цiкавiстю, дiйшов висновку, що цей тип, мабуть, навiть трохи краще, нiж вiн думав спочатку, не дуже розважливий – щирий i нерозбiрливий гульвiса, проте аж нiяк не пiдступна i своекорислива людина. Тому Ковпервуд вирiшив, що може говорити з ним набагато вiдвертiше, нiж збирався спочатку.

– Отже, якщо говорити про фiнанси, ви зараз на мiлинi?

– Бiльш-менш так, – криво посмiхнувшись, вiдповiв Толлiфер.

– Думаю, я насправдi завжди був на цiй мiлинi.

– Що ж, на нiй завжди товчеться багато народу. Але скажiть менi, чи останнiм часом ви дiйсно намагалися зiбратися з силами й знову повернутися в тi кола, до яких колись належали?

Ковпервуд помiтив, як гiрка тiнь, наче хмара, промайнула по обличчю Толлiфера.

– Так. Намагався, – iз зусиллям вимовив вiн.

І на його губах знову з’явилася та сама iронiчна, майже безнадiйна посмiшка.

– І як iде справа?

– Вiдверто кажучи, зараз похвалитися, по сутi, нема чим. У тому колi, до якого я ранiше належав, треба мати значно бiльше грошей, нiж я маю тепер. Я розраховував влаштуватися агентом у якийсь банк або маклерську фiрму, де працюють люди, яких я знав у Нью-Йорку. Тодi я мiг би дещо заробити для себе i для банку, а також зайти в стосунки з людьми, що могли б бути менi справдi корисними…

– Зрозумiло, – сказав Ковпервуд. – Але оскiльки ви розгубили вашi зв’язки, здiйснити цей план не дуже просто.

А ви справдi думаете, що, знайшовши таку роботу, зумiли б знову завоювати колишне положення?

– Не знаю. Стверджувати не можу. Сподiваюсь, що так. Легка нотка сумнiву, що пролунала в тонi Ковпервуда, сильно похитнула впевненiсть Толлiфера. Але вiн зробив над собою зусилля й продовжував:

– Я ще не такий старий i вже не настiльки опустився; на свiтi чимало людей, що iх життя викидало на узбiччя, але вони повертались на шлях.