Ґолем

Сiдав навпроти хворого, витримував хвилинну паузу i розмiреним, гучним, добре поставленим голосом промовляв сакраментальну фразу:

– Повноi слiпоти не уникнути вже найближчим часом.

Наступна сцена, очевидно, була жахливою. Дехто непритомнiв, iншi плакали й ридали, качалися у розпачi на пiдлозi.

Втратити зiр – це втратити все.

Тодi надходила iнша передбачувана мить, коли нещасна жертва обхоплювала колiна доктора Вассорi й заклинала, невже, заради Бога, нiчим у цiлому свiтi не можна зарадити? І ця бестiя, цей покруч робив новий хiд на шахiвницi – сам ставав всемогутнiм Господом!

Усе, усе на свiтi, майстре Пернат, гра в шахи!

Негайна операцiя, задумливо промовляв доктор Вассорi, можливо, единий порятунок.

І з нестримним, пожадливим марнославством, яке раптом охоплювало його, вiн вивергався потоком красномовства, яскраво описуючи рiзнi випадки зi свого досвiду, якi – о диво! – мали неймовiрно багато схожого з випадком саме цього пацiента, розповiдав, як багато хворих саме йому завдячують збереженням зору. І таке iнше…

Хмiль слави вiд того, що його вважають ледь не якоюсь вищою iстотою, у чиi руки вкладено щастя i горе людей, запаморочував йому голову.

А безпорадна жертва, ошелешена звiсткою, з серцем, переповненим пекучих запитань, зi зрошеним холодним потом чолом, не вiдважувалася урвати тираду, аби, не дай Боже, не прогнiвити його, того единого, хто здатний допомогти.

Словами, що до операцii вiн, на жаль, зможе взятися лише за кiлька мiсяцiв, як повернеться з науковоi мандрiвки, доктор Вассорi закiнчував свою промову.

Хтозна – у таких випадках залишаеться тiльки сподiватися на лiпше, – можливо, ще й тодi не буде запiзно, казав вiн.

Звiсно, хворий нажахано пiдхоплювався, ледь не кричав, що за жодних обставин навiть дня чекати не хоче, i благав порадити iншого окулiста, який змiг би його прооперувати.

Отодi наставала мить рiшучого удару.

Доктор Вассорi у глибокiй задумi мiряв кроками кабiнет, стурбовано морщив чоло, зрештою, зi скорботним придихом казав, що iнший лiкар неодмiнно оглядатиме очi за допомогою електричного свiтла, а повторне слiпуче опромiнення – хворий уже й сам знае, як це боляче, – може мати фатальнi наслiдки.

Іншому лiкаревi, не кажучи вже про те, що бiльшостi з них бракуе досвiду в проведеннi iридотомii, доведеться, перш нiж класти пацiента на операцiйний стiл, провести повторний огляд, проте не одразу – очним нервам потрiбний час, щоб оговтатися вiд попереднього опромiнення.