Орлеанська діва

Отак колись за гордiсть пишний цар

На бугая повернений був богом,

Сiм лiт не iв окрiм трави нiчого,

А як людина знову стала з нього, —

Збагнув Господь марноту всiх покар.

З височини небесного склепiння

Денис дивився, повен спiвтерпiння,

На Жанну д’Арк у муках та в сльозах.

Злетiв на землю сам би вiн, як птах,

Та ба! Це не було в його руках.

Зчинив великий шум у небесах

Мандрiвкою своею небожитель.

Святий Георгiй, Англii святитель

,

Обурювався вельми, що Денис

Без дозволу злетiти смiв униз

I брав там участь у военнiй бурi.

Святi перекорятись почали

І пiд кiнець на лайку перейшли.

В англiйського святого у натурi

Є завжди риси грубi та понурi,

I хоч живе в Господнiм вiн раю,

Отчизну скрiзь нагадуе свою.

Так дехто, i потрапивши в палати,

Манер не може простих подолати.

Тут час менi, читачу, вiдпочить:

Ще довга путь, i можна притомиться.

Дух одведу, щоб вiрно повiстить,

Що смiлива пережила дiвиця,

Земнi дiла очам твоiм явить,

Пекельнi i небеснi таемницi.

Пiсня п’ята

Чернець Грiбурдон, що хотiв згвалтувати Жанну, по справедливостi потрапляе в пекло. Вiн розказуе про свою пригоду чортам.

Шануйте, друзi, Бога в небесах,

Живiть, як добрi, вiрнi християни,

Бо час гiркого каяття настане!

За юних лiт кружляв я по шинках

З гульвiсами, своiх бажань рабами,

Що тiльки й знали чарку та повiй,

А про святi й не згадували храми, —

Служитель церкви був для них смiшний.

І що ж? Еге! Розбилась повна склянка:

Кирпата смерть з косою у руках

Перетинае iм веселий шлях,

І вiсниця Атропи, лихоманка,

Гидка, кульгава Стiксова дочка[74 - Атропа, одна з трьох Парк, богинь долi, уривала нитку життя. Стiкс – у старогрецькiй мiфологii рiчка, якою душi померлих переправлялися в пекло.]

Голубчикiв чатуе з-за кутка.

Тодi нотар або служниця стане

Над бiдолахою: «Пора вже в путь!

А де вас поховати, добрий пане?» —

Уста поблiдлi спiзнено зiтхнуть,

І спiзнено прокинеться сумлiння,

Страшний мучитель для безбожних душ,

Вiн молитви шепоче по-латинi

Святому Роху i святiй Мiтуш

,

Додержуеться всiх церковних правил, —

Шкода! Пiд лiжком притаiвсь диявол,

Чигаючи на нього.

Душа iз тiла – i нечистий вмить

Їi хапае хижо та запекло

І в пазурах страшних несе у пекло,

Де душ таких чимало вже сидить.