Орлеанська діва

Юпiтер, Марс, Поллукс[53 - Поллукс – син Юпiтера i Леди, разом зi своiм братом Кастором брав участь у походi Аргонавтiв, що подалися на кораблi Арго в Колхiду (так греки називали краiну, що лежить в пiвденно-захiднiй частинi Кавказу) шукати золоте руно. В цьому мiфi поетизувалася колонiзаторська дiяльнiсть грецьких мореплавцiв.] i всi боги

Його орловi додали снаги.

Вакх, Азii великий переборець,

І син Алкмени, воiн-чудотворець,

І Олександер, цар серед царiв,[54 - Олександр Великий (356–323 до н. е.

Вдавали з себе Зевсових синiв,

Бо з того мали дещицю вигоди:

Корились iм владики i народи,

Шануючи таку високу кров.

До цеi думки i Денис дiйшов;

Намислив вiн, щоб Жанну мiж юрбою

Прославлено i названо святою,

Щоб простий вiрував у це вояк,

Тальбот-зальотник i Шандос-пияк,

Безбожник i хвалько зарозумiлий, —

I всi б небесну силу в нiй узрiли.

Дiйшовши до такого рiшенця,

Бенедиктинця вiн обрав, ченця —

Не з тих ото, що книги компонують

I раз у раз iх Францii дарують,

Але з дрiбних, що й книг не потребують,

Як требник прочитали до кiнця:

Тож брат Лурдi,[55 - Лурдi (Lourd) – тупий. Вольтер, згiдно з традицiею комiчних жанрiв класичноi лiтератури, часто надае своiм героям iмена-характеристики.] простак благочестивий,

Здобути славу мае задля Дiви.

На Мiсяцi е дивовижний край,

Для дурнiв i безумцiв давнiй рай

, —

А на межi широкого простору,

Де Нiч, Хаос i Пекла дух тяжкий

Панують завжди в злагодi тiснiй,

З’еднавшися у силу темнозору,

Лежить страшне, печеряве житло,

Що свiтла сонячного й не було

Нiколи там, – промiння лиш фальшиве,

Хистке, холодне, тьмяне i жахливе,

Яке з болотних повстае огнiз.

Там повно чортенят, чортиць, чортiв.

Дитина з бородою i в коронi,

Цариця-Дурiсть там сидить на тронi,

Рот, мов Данше, роззявлюючи свiй

.

За скiпетр – служить брязкотельце iй.

Дочка це темноти, хоч не едина;

Стоiть навколо вся ii родина:

Пиха, Лiнивство, Впертiсть кам’яна

Та Легковiр’я, що вагань не зна.

Слугують iй уклiнно, як годиться,

Подумав би, що й справдi то цариця, —

А все це лиш облуда i туман,

Пануе-бо за неi iнший пан:

Лукавство там несите за мiнiстра.

Ця спритна постать, до ошуки бистра,

За нiс царицю водить i дворян.