Орлеанська діва

Король ожив, король огнем горить,

Вiйни вiн бачить заграви червонi,

Гукае, слiв не тратячи: «До бронi!» —

І гострий спис в руцi його дзвенить.

Та впали в душу сумнiв i тривога,

Коли минув той порив запальний:

Чи перед ним посланниця вiд Бога,

Чи, може, дух наслав ii лихий?

Чи вiсть благу несе ii поява,

Чи дiе сила тут якась лукава?

Тож, повернувшись до красунi, вiн

Сказав слова, з яких не без причин

Почервонiла б iнша, а не Жанна:

«Скажiть, а справдi ви ще чиста панна?»

На те вона: «Нехай аптекарi,

У круглих окулярах лiкарi,

Жiнки статечнi, весь народ учений

Придивляться, до чого слiд, у мене.

Усiм, королю, хто на це мастак,

Ладна я показатись так i сяк».

У мовi цiй одвертiй, благороднiй

Вiдчув король навiяння Господне.

«Гаразд! – вiн мовив, – вiрю, чом би й нi,

Лиш угадайте ви одно менi:

Що з милою робив я цеi ночi?»

«Нiчого!» –

дива заблищали очi

У Карла.

Перехрестився й на колiна впав.

Аж от iдуть ученi чередою

У мантiях, у гострих ковпаках,

З писанням Гiппократовим в руках[47 - Гiппократ (460–356 до нашоi ери) – грецький лiкар, якого вважають основоположником медицини. Гiппократ застосовував ряд методiв лiкування, що збереглися i досi. Автор спецiальних дослiджень з медицини.]

На огляд войовницi молодоi

,

Що вiдкрива iм плечi, груди, стан

I нижче… Придивляеться декан

До неi зверху, знизу, справа, злiва, —

І пише вирок: безперечно, дiва.

Свiдоцтвом вельми втiшена таким,

Стае перед монархом молодим

Навколiшки обраниця Господня,

Показуе трофеi благороднi,

Що у британця сонного взяла,

I каже: «Володарю, я прийшла

Тобi вернути пiд шляхетну руку

Край, супостатам вiдданий на муку.

Вiд Бога в мене влада й сила ця.

Клянусь тобi невиннiстю своею,

I цим мечем, i смiлою душею,

Що ти у Реймсi досягнеш вiнця,[48 - Реймс (Reims) – мiсто за 160 км.

Як проженеш орду англiйцiв п’яну,

Яка несе загибель Орлеану.