І це все, що я хотіла сказати про кохання

– У вас рiдкiсне iм’я, – вiн почав акуратно нарiзати буженину тонкими скибочками.

– І по батьковi теж – Дмитрiвна, – навiщось сказала я.

Вiн м’яко посмiхнувся, наче хотiв сказати щось приемне, але в цей момент дверi вiдчинилися. Наш другий сусiд просунув у купе голову, схожу на кульбабку, у ореолi сивого волосся:

– Вам якого чаю? – звернувся вiн до нас. – Чорного? Зеленого? А то провiдник запитуе, а я не знаю… А може, кави?

– Менi, мабуть, зеленого чаю. Я ранком каву вже пила.

– І менi теж, будь ласка, зелений, – вiдгукнувся мiй приемний сусiд.

Голова кульбабки зникла, дверi зачинилися. Я подивилась на свого супутника уважнiше: прекрасне чисте обличчя. Вiяло зморщок навколо очей не псувало його, а, навпаки, надавало лицю мужностi, все у ньому випромiнювало мужнiсть i надiйнiсть. Моя рука все ще пам’ятала його дотик, i аура нiжностi наповнила мое серце, такого давно не траплялося. Менi подобалось i його коротке, по-военному обстрижене волосся, свiтле, хвилясте. І хоча вiн не був красенем у повному значеннi цього слова, зате очi – розумнi, з глибоким уважним поглядом – були напрочуд гарнi.

Я почала приховано флiртувати, сама не знаю, навiщо, як не знаю, помiтив вiн це чи нi, ця людина вмiла себе тримати бездоганно.

На столику ароматно запарував чай. Наш «кульбабка» вирiшив дуже оригiнально пiдтримати розмову. Смiшний дiдусь! За всiма звичками – якийсь начальничок на пенсii, а вiрнiше, шкарбун на дозвiллi, залишок соцiалiзму, з боку спостерiгати – клоуни в цирку вiдпочивають.

Вiн, бачите, працював в Ефiопii, поводився бездоганно, як справжнiй радянський офiцер. А одного разу опинився без перекладача в ресторанi й замовив собi на десерт, як вiн вважав, «черi».

– Вартiсть цього дивовижного блюда дорiвнювала двом обiдам, але не втримався: дай, думаю, спробую, адже в трунi кишень немае. Доiдаю друге, i до мене пiдводять мулатку. Фiгура – пальчики оближеш! – «Кульбабка» склав пальцi в щiпку та звучно iх цмокнув, поглянув переможно, немов це стосуеться моеi, на його погляд, неiдеальноi фiгури.

Увесь його вiдразливий вигляд говорив: куди тобi до тоi мулатки, до тих часiв, коли я був ще о-го-го й багато чого мiг. За сiмдесят рокiв до нього не дiйшло, що в присутностi однiеi жiнки iншу хвалити просто непристойно.

А може, вiн хотiв сказати своею дурною iсторiею, що будь-якiй жiнцi цiна – обiд у ресторанi?

Ми з Дмитром мовчки уминали смаколики турботливоi невiстки й дивилися у вiкно. Його розповiдь була нам нецiкавою.