І це все, що я хотіла сказати про кохання

Ти знаеш, саме тодi я вiдчула й зрозумiла, що дитина – це не жива лялька, а – радiсть. І хоча Анжелка скаржилася на хитру свекруху, що зумiла перекласти непомiтно на ii тендiтнi плечi всю домашню роботу, юна ненька однаково випромiнювала сайво. Знаеш, як ii весь клас поважав за мужнiсть i щасливе сiмейне життя? І жоден хлопець з класу не дозволив собi навiть натяку на вульгарнiсть, яку оголошувала на весь клас червона вiд обурення борчиня за високу моральнiсть – наша директорка!

Жабка сумно посмiхнулася:

– Усi твоi казки зi щасливим кiнцем.

А в нас у салонi половина – матерi-одиначки. Психiчки нещаснi, вiчно всим незадоволенi, злi, засмиканi.

– Можна подумати, що матерi сiмейства не засмиканi. Так тiльки дитина мiзки проiдае, а так ще й законний чоловiк приеднуеться. Ти можеш показати хоч одного мужика й сказати – от iдеальний сiм’янин? Не людина, не коханець, а саме сiм’янин? Я – нi!

Жанка розсудливо промовчала.

– Отож-бо, егоiзм у кожного на першому мiсцi. Усi вони гарнi, поки все по-iхньому, а спробуй йому характер показати, вiдразу свою звiрину сутнiсть i виявлять.

Твiй Георгiй у РАГС тобi завiтати не запропонував, правда ж? Як говориться, без коментарiв.

Я поглянула на годинник: була вже одинадцята вечора, за вiкном на дорозi зменшилася кiлькiсть машин, стало тихiше.

– Тобi додому далеко? Можеш переночувати в мене, я тобi постелю тут, на диванi. Я однаково iду завтра, можеш у мене тиждень перебути: годуватимеш кота i поливатимеш квiти.

– Правда? – Жанна зрадiла.

Вона знiмала кiмнату десь у пригородi, а тут iй до роботи не бiльше пiвгодини пiшки. З тиждень поживе сама, без двох сусiдок у кiмнатi.

– Правда-правда, – я сходила в спальню й принесла постiльну бiлизну та запаснi ключi. – Тiльки невелике прохання: не приводь сюди Георгiя. Добре?

– Добре. А де кiт?

– Щодо кота я пожартувала. Хiба я схожа на стару дiву з котом на руках i з папугою в клiтцi? Менi що, нема чим зайнятися? А квiти на кухнi й у спальнi на пiдвiконнi. Тiльки не забувай воду вiдстоювати.

Я пiдiйшла до книжковоi полицi та знайшла стару порвану книгу новел, без початку й кiнця, без iменi автора. Ще студенткою я купила ii на блошиному ринку. Одну iсторiю Жабцi треба обов’язково прочитати, усього кiлька сторiнок.

– А це тобi казочка на нiч.

Дiвчина вже вмостилася на диванi. Я включила iй бра.

– Читай.

– А телевiзор можна увiмкнути?

– А ти бачиш десь телевiзор? Старий згорiв, а купувати новий – не бачу сенсу.