Американська трагедія. Книга 2

– Добре, але тодi чому ж ви записались у готелi на Бiг-Бiтернi i на озерi Грасс пiд рiзними iменами?

– Просто я не хотiв, щоб хто-небудь дiзнався, що я був там з нею.

– А, розумiю! Не бажали скандалу в зв’язку з ii вагiтнiстю?

– Нi, сер. Тобто так, сер.

– А вас не турбувало, що ii iм’я буде зганьблене, якщо ii згодом знайдуть?

– Та я ж не мiг знати, що вона потоне,– метко вiдповiв Клайд, вчасно вiдчувши пастку.

– Але ви, звичайно, знали, що самi туди не повернетесь?.. Це ви твердо знали. Хiба не так?

– Та що ви, сер, я зовсiм цього не знав! Я думав, що повернусь.

«Спритно, спритно!», – подумав Мейсон, але не промовив цього вголос, а швидко сказав:

– Отже, саме для того, щоб вам було простiше i легше повертатись, ви взяли свiй чемодан з собою, а ii чемодан залишили на станцii? Хiба так роблять? Як ви це поясните?

– Але я взяв чемодан не тому, що збирався втекти. Ми вирiшили покласти туди снiданок.

– «Ми» чи ви?

– Ми.

– Значить, вам треба було тягти з собою цей великий чемодан заради невеликого снiданку? Хiба ви не могли загорнути його в папiр або покласти в ii сумку?

– Ну, бачите, ii сумка була повна, а я не люблю носити всякi клунки.

– Так, розумiю… Ви занадто гордi i делiкатнi, га? Однак гордiсть не завадила вам тягти вночi важкий чемодан дванадцять миль з гаком до Бухти Третьоi милi, i вам було байдуже, що це можуть побачити?

– Просто, коли вона потонула, я не хотiв, щоб стало вiдомо, що я був там з нею, i менi довелось пiти…

Вiн замовк, а Мейсон дивився на нього i думав, яку безлiч запитань вiн хотiв би ще задати… ще багато, дуже багато запитань, на якi, – вiн знав, – Клайд не зможе ясно вiдповiсти.

Однак ставало вже пiзно, а в таборi ще залишались речi Клайда, – чемодан i, можливо, костюм, в якому вiн був того дня на Бiг-Бiтернi, – сiрий, як казали, а не той, в якому вiн зараз. Цей допит може ще багато чого дати, якщо продовжувати його, але навiщо робити це тут, коли насуваеться темрява? Адже доведеться ще повертатись, i тодi буде вдосталь часу для подальших розпитувань.

І тому, хоч як прикро було Мейсону припиняти в цю хвилину розмову, вiн сказав:

– Ну, от що, Грiфiтс, поки що ми дамо вам перепочити. Можливо, все було так, як ви сказали, не знаю. Вiд душi сподiваюсь, заради вас же самого, що все це правда. У всякому разi ви пiдете зараз з мiстером Краутом, – вiн покаже вам, куди.

Потiм вiн обернувся до Суенка i Краута:

– Тепер, друзi, ми от що зробимо.