Американська трагедія. Книга 2

Пробачте за револьвер. Менi наказано затримати вас при всяких умовах, от у чому справа. Мене зовуть Краут, Нiколас Краут. Я – помiчник шерифа округу Катаракi, i у мене е ордер на ваш арешт. Треба гадати, ви знаете, в чому справа, i спокiйно пiдете за мною?

І м-р Краут ще мiцнiше стиснув свою важку, грiзну на вигляд зброю i твердо, рiшуче подивився на Клайда.

– Але… Але… нi, я не знаю! – безсило вiдповiв Клайд; вiн зразу зблiд i змарнiв. – Зрозумiло, якщо у вас е ордер на арешт, я пiду за вами. Але я… я не розумiю, – його голос злегка затремтiв, – чому ви хочете мене заарештувати?

– От що, не розумiете? А ви не були випадково на Бiг-Бiтернi або на озерi Грасс у середу або в четвер? Га?

– Нi, сер, не був, – збрехав Клайд.

– І ви, мабуть, нiчого не знаете про те, що там потонула дiвчина, з якою, очевидно, були ви, – Роберта Олден з Бiльца?

– Господи, авжеж не знаю! – нервово й уривчасто заперечив Клайд; справжне iм’я Роберти i ii адреса в устах цiеi зовсiм чужоi людини… це потрясло його.

– А ви й не знаете, що вона потонула минулого четверга? Хiба ви не були з нею в цей час?

М-р Краут не вiдривав вiд нього колючих, допитливих, недовiрливих очей.

– Нi, звичайно, не був, – вiдповiв Клайд, пам’ятаючи тiльки одне: вiн повинен усе заперечувати, поки не надумае, що мае говорити i як дiяти.

– І ви не зустрiчали трьох перехожих в четвер увечерi, годинi об одинадцятiй, коли йшли вiд Бiг-Бiтерну до Бухти Третьоi милi?

– Нi, сер; звичайно, не зустрiчав… Я ж сказав вам, що я там не був.

– Прекрасно, мiстер Грiфiтс, я бiльше нiчого не маю вам сказати. Вiд мене вимагаеться тiльки одне – арештувати вас, Клайда Грiфiтса, за пiдозрою в убивствi Роберти Олден. Ідiть за мною.

Головним чином для того, щоб продемонструвати свою силу i владу, вiн вийняв пару стальних наручникiв; побачивши iх, Клайд вiдсахнувся i затремтiв, немов його вдарили.

– Вам немае потреби надiвати iх на мене, пане, – сказав вiн благально. – Будь ласка, не треба. Менi нiколи не доводилось надiвати iх. Я i без того пiду з вами.

Вiн тужно, з жалем подивився вглиб лiсу, в рятiвну хащу, де ще так недавно мiг сховатись… Там була безпека.

– Ну що ж, – вiдповiв грiзний м-р Краут, – це можна, якщо ви пiдете спокiйно.

І вiн узяв Клайда за майже неживу руку.