Американська трагедія. Книга 2

– Мiстер Олден, – почав Мейсон з незвичайною для нього серйознiстю та лагiднiстю. – У вас е дочка на iм’я Берта або, може, Альберта? Я не зовсiм точно знаю ii iм’я.

– Роберта, – поправив Тайтус Олден, внутрiшньо здригнувшись вiд передчуття чогось недоброго.

І Мейсон, побоюючись, що потiм цей чоловiк буде не в силах розповiсти йому до ладу все, що вiн хотiв знати, квапливо спитав:

– До речi, ви не знаете часом тут молодого чоловiка на iм’я Клiфорд Голден?

– Скiльки я пам’ятаю, нiколи не чув про такого, – повiльно вiдповiв Тайтус.

– Або Карл Грехем?

– Нi, сер. Не пригадаю чоловiка з таким iм’ям.

– Так я i думав, – вигукнув Мейсон, звертаючись не так до Тайтуса, як до самого себе, i заговорив далi строго i владно: – А до речi, де тепер ваша дочка?

– Тепер у Лiкурзi. Вона там працюе. А чому ви питаете? Хiба вона зробила що-небудь погане… або просила вас про що-небудь?

Вiн криво, iз зусиллям усмiхнувся, але в його сiро-блакитних очах вiдбилося збентеження i тривожне запитання.

– Одну хвилину, мiстер Олден, – провадив далi Мейсон лагiдно, але водночас рiшуче. – Зараз я вам усе поясню. Але спочатку я повинен поставити вам два-три запитання. – І вiн подивився на Тайтуса серйозно i спiвчутливо. – Коли ви востанне бачили вашу дочку ?

– Та от вона виiхала звiдси в минулий вiвторок уранцi, iй треба було повертатись у Лiкург. Вона там працюе на фабрицi комiрцiв i сорочок Грiфiтса.

– Ще хвилину, – твердо повторив прокурор, – я зараз усе поясню. Напевне, вона приiздила додому на кiнець тижня? Так?

– Вона приiздила у вiдпустку i прожила у нас приблизно з мiсяць, – повiльно i докладно пояснював Тайтус. – Вона не зовсiм добре себе почувала i приiхала додому, щоб трохи вiдпочити. Та коли виiздила, вона була зовсiм здорова. Я сподiваюсь, мiстер Мейсон, ви не хочете сказати, що з нею сталось щось недобре? – Із здивованим виглядом вiн пiднiс свою довгу засмаглу руку до пiдборiддя.

– А ви не мали вiд неi звiсток з того часу, як вона виiхала? – спокiйно говорив Мейсон з твердим намiром добути якнайбiльше вiдомостей, перш нiж завдати тяжкого удару. – Вона не повiдомляла, що поiде не в Лiкург, а ще куди-небудь?

– Нi, сер, ми нiчого не одержували.