Американська трагедія. Книга 2

Менi здаеться, це найбiльша, найсерйознiша справа за весь час моеi служби, i якщо ми зумiемо швидко та успiшно розiбратися в нiй до осiннiх виборiв, це все нам стане дуже в нагодi, як на вашу думку?

– Вiрно, Орвiл, цiлком вiрно, – погодився Хейт. – Я вже говорив вам, що, по-моему, не слiд домiшувати полiтику до таких справ, та коли вже це само собою виходить… – i вiн, замислившись, замовк.

– А поки що, – провадив далi прокурор, – доручiть Ерлу зробити кiлька знiмкiв: нехай точно зафiксуе, де знайшли човен, весла, капелюх i в якому мiсцi знайдено потонулу дiвчину.

І викличте якнайбiльше свiдкiв. Я договорюся з аудитором, щоб вам повернули всi витраченi вами грошi. А завтра або в понедiлок я буду тут i сам вiзьмусь за справу.

Вiн потиснув руку Хейта i поплескав його по плечу. А Хейт, дуже потiшений його увагою i сподiваючись на майбутне, надiв свiй величезний солом’яний капелюх, застебнув широченне пальто i повернувся в канцелярiю, щоб викликати мiжмiським телефоном вiрного Ерла, дати йому iнструкцii i сповiстити, що i сам вiн, Хейт, знову виiде на мiсце злочину.

Роздiл IV

Орвiл Мейсон зразу пройнявся спiвчуттям до Олде-нiв, бо з першого ж погляду зрозумiв: цiй сiм’i, мабуть, як i йому, доводилось зазнавати злигоднiв, принижень i зневаг. В суботу, близько четвертоi години дня, приiхавши на своему службовому автомобiлi iз Брiджбурга, вiн побачив перед собою старий, жалюгiдний i ветхий будиночок бiля пiднiжжя пагорба, у дверях хлiва – самого Тайтуса Олдена в сорочцi з короткими рукавами i в комбiнезонi; його обличчя, постать, весь вигляд говорили, що це – невдаха, який добре знае, що всi його зусилля марнi.

І тепер Мейсон пошкодував, що не подзвонив по телефону перед вiд’iздом iз Брiджбурга: вiн зрозумiв, що для такоi людини звiстка про смерть дочки буде страшним ударом. Тимчасом Тайтус, побачивши Мейсона, який iшов до нього, подумав, що це приiжджий хоче розпитати про дорогу, i ввiчливо пiдiйшов до нього.

– Ви мiстер Тайтус Олден?

– Так, сер, це я.

– Мiстер Олден, мое прiзвище Мейсон, я з Брiджбур-га, прокурор округу Катаракi.

– Так, сер, – вiдповiв Тайтус, не розумiючи, навiщо вiн потрiбен прокуроровi, та ще з такого далекого округу.

А Мейсон дивився на Тайтуса, не знаючи, з чого почати. Трагiчна звiстка, яку вiн привiз, буде, мабуть, убивча для цього явно кволого, немiчного чоловiка. Вони стояли пiд однiею з високих темних ялин, що росли перед будинком. Вiтер пошепки повторював в ii хвоi свою пiсню, стару, як свiт.