Українська модерна проза

А хоч з початку мене болiло, а ще бiльше ображало, на кiнець розсмiялася, як колись з щипцiв моiх прадiдiв. Се був смiх над власною глупотою, а такою низиною з другоi сторони, що не варта навiть думати про се. На кождий случай була я покарана зовсiм справедливо. Що й казати, була се профанацiя найкращих i найсильнiших почувань, що становлять моральну вартiсть кождоi людини.

Життя дае нам i душу i серце i якусь дивну надiю, але те все усмiхаеться до нас лиш у ясних днях. Коли щастя вiд нас втiкае, перестають блимати яснi зiрки на нашiм небосклонi i серед розчарування того ж життя затрачуеться вiра в його iдеалiзм.

Та все ж, коли що мене ще ратуе з того пониження, так переконання, що не для мене такi практичнi дороги життя. Але краще було б, може, не писати до тебе про тi iсторii i не завдавати собi сорому, хоч чую якусь непереможну потребу виговоритись.

IX

Кажеш, що не подiляеш моiх переконань, i не добачаеш в тiм всiм великого пониження. Бо коли життя обдирае нас з нашого iдеалiзму, то мусимо дивитись на свiт реально, чого i тебе навчили досвiди життя.

Я все-таки рада, що до того не прийшло, що моi матерiальнi вiдносини настiлько змiнились, що не потрiбую того рятунку. Цiкавiшi тепер для мене твоi допити про молодого чоловiка, про котрого я не могла нагадати, коли i де бачила його.

Навiть хоч би ти й не зазначив, що цiлий рiк, крiм правних документiв, нiчо iншого не читав, догадалабся по твоiх допитах. Нiчо не знаеш, що через той час дiялося в краю. Бо iнакше довiдавбися про прикростi, якi стрiнули наших закордонцiв.

Уяви собi, що з приводу гостей, тих двох молодих людей, вийшов полiтичний процес, в котрий i я попала.

Процес був черговою компромiтацiею польськоi Темiди. Не удався трiюмф наших полiтичних противникiв. А однак лишилось стiльки глибокого болю i бунту в наших серцях, що не скоро забудеться, а може нiколи.

Зрозумiеш, що в такiм вирi не було мiсця на iншi почування i думки, крiм тих, що вiдносилися до тоi справи. Отже немало вразило мене, коли по процесi всi пошко-дованi зiйшлися, щоби вiдсвяткувати свою кривду i попрощати закордонних братiв, котрим заказано раз на все переступати границю нашого краю.

Менi нараз зачали вертати моi давнi загадковi настроi. І коли по загальних остентацiйних протестах i заявах товариство подiлилося на окремi групи, мiй знайомий зачав знов мене сугестiонувати, i я знов почала запитувати себе, коли i звiдки знаю його?

Один добрий знайомий сказав раз, що я нiколи не стою, а все йду.