Олмейрова примха

Гра сонячних променiв, якi розливають «сяюче золото по водi Пантаi», спонукае Олмейра до думок про iнше золото, «якого вiн не знайшов, яке накопичили iншi – звiсно, нечесним шляхом, – i золото, яке вiн все ще мав намiр накопичити чесними справами – для себе та Нiни». Так, уже перший iмпресiонiстичний пейзаж iмплiкуе марнi сподiвання й невтоленнi пристрастi протагонiста, а його окремi деталi – плин води у Пантаi як символ часу, образ дерева, що ним грають хвилi, як аналог людськоi долi, – провiщають драматичний конфлiкт.

Протагонiст «Олмейровоi примхи» несхожий на «кон-радiвського героя», навколо iсторii якого сфокусована бiльшiсть майбутнiх творiв Конрада. Персонаж, сформований особистим досвiдом морськоi служби капiтана Конрада Коженьовського, – це зазвичай небалакучий, стриманий, але вольовий та цiлеспрямований чоловiк, непересiчнi риси та таемницi минулого якого розкриватиме та чи iнша межова ситуацiя. В «Олмейровiй примсi» подiбнi особистостi присутнi на маргiнесах твору: це давнiй покровитель Олмейра Том Лiнгард та почасти – син раджi Дейн, у якого закохуеться дочка головного героя Нiна.

Утiм, дивак i невдаха Олмейр теж постав звiдти – з морських мандрiв Конрада островами Малайського архiпелагу. В автобiографiчному нарисi «Особистi записи» (1912) е маленький епiзод про торговця з Яви, Шарля Олмейра. Іен Уотт, один iз найвiдомiших англiйських конра-дознавцiв, коментуючи цей запис, влучно назвав прототип Олмейра «незвичним поеднанням мрiйника та недотепи». Транспонований у текст роману, Олмейр змiнив iм’я та нацiональнiсть i примножив енергiю на шляху до само-реалiзацii.

Син скромного службовця ботанiчного саду на Явi, голландець Каспар Олмейр з легким серцем i ще легшим гаманцем, озброений знанням англiйськоi мови та арифметики, вирушив колись пiдкорювати свiт, упевнений у своему успiховi. Вiн якнайкраще втiлюе iсторiю маленькоi людини, захопленоi коловоротом колонiальноi лихоманки, яка приречена програти у суперництвi iз вправнiшими хижаками. Однак, на вiдмiну вiд свого оточення на Борнео, Каспар Олмейр не розлучаеться iз мрiею про кращу, гiдну долю – якщо не для нього самого, то для його улюбленоi дочки Нiни.

Психологiчна драма героя – передусiм драма його батькiвських почуттiв, але крах його кар’ери закономiрний. Причини поразки Олмейра автор убачае не лите у зовнiшнiх обставинах, яких той не змiг подолати, але в його iндивiдуальному моральному досвiдi. Люди та подii з минулого Олмейра – яскравi й по-своему непересiчнi особистостi.