Олмейрова примха

Нiна не мала також сумнiву, що найголовнiша причина гнiву мiсiс Вiнк була та, що цей випадок трапився в бiлому гнiздi, куди саме прилетiли з Європи двi снiжно-бiлi голубки, ii дочки, щоб заховатися пiд материнi крильця, чекаючи там наречених, що судила iм доля, – якихось статечних людей. Навiть думка про грошi, якi з такими труднощами збирав Олмейр, акуратно висилаючи iх на утримання Нiни, не спинила мiсiс Вiнк у доброчиннiй ii постановi. Нiну було одiслано, хоч дiвчина й сама хотiла iхати, дарма що ii лякала трохи змiна в ii життi.

Тепер вона вже три роки прожила бiля рiчки разом з дикункою-матiр’ю та нерiшучим, кволим, нещасливим батьком, що блукав iз затуманеною головою помiж розставлених на нього пасток. Дiвчина жила позбавленим усяких культурних вигiд життям, у мiзерному домашньому оточеннi. Вона вдихала атмосферу жадiбноi гонитви за зиском i не менш огидливих змов та злочинiв задля хтивостi чи задля грошей. Все це, та ще домашнi сварки, було едине, що iй довелося бачити через три роки ii животiння тут. Вона не вмерла ще на початку вiд огиди та одчаю, як того чекала й навiть сподiвалася. Навпаки, за пiвроку iй уже здавалося, що iншого життя вона й не зазнавала, ii молодому безхитрому розумовi дозволено на мить заглянути у краще життя, а тодi силомiць одтягнено назад у глибоку трясовину варварства, повну дужих нестримних пристрастей, i тут Нiна втратила вмiння розбиратися, iй здавалося, що зовсiм однаково, де, що i як робити: торгувати чи в цеглянiй крамницi, чи на багнистiм березi рiчки; досягати чи великого, чи малого; кохатися пiд захистом чи велетенських дерев, чи сiнгапурського собору; чи жити до природного свого кiнця, згiдно з приписами християнськоi моралi та пiд охороною законiв, чи шукати задоволення своiх бажань з диким лукавством та нестриманою жагою вдачi, що так само не знае культури, як i похмурих велетенських лiсiв своеi краiни. Нiна бачила лише однаковi вияви любовi чи зненавистi та пiдлу жадiбну гонитву за зрадливими доларами в рiзноманiтнiм мiнливiм iхнiм виглядi. Для дужоi чесноi натури дiвчини через усi цi роки дика нестриманiсть i щирiсть в осягненнi мети ii землякiв-малайцiв видавалися кращими, нiж рiвний удаваний спокiй, брехлива ввiчливiсть та претензiя на всiлякi чесноти тих бiлих людей, з якими вона мала нещастя жити разом. Нарештi, таке було ii життя, мусило таким бути, i, думаючи так, вона все бiльше й бiльше почувала, що пiдпадае пiд вплив матерi.