Шляхом бурхливим

Поб’емо ляхiв, не буде в Украiнi нi пана, нi хама. Ляхiв позбулися, своiх панiв позаводили. Той з гетьманом… Той з ляхами… Той з татарвою, а той з москалями… Зi старцiв латану свитину годнi стягнути.

– Петро не такий.

– Хто? Дорошенко? Є тут у нас чоловiк з Правобережжя. Ледве ноги винiс вiдтiля. Каже: татарва Дорошенкова пiв-Украiни ясирем погнала до Криму… Дорошенко! Тьху! – плюнув старий.

– Ач який! Тобi нiхто не догодить. А ви б тут за воевод узялися, а ми б вас пiдтримали… – вдарив запорожець Журавля по плечу.

– Хе, хе! – засмiявся Журавель, – не тi часи. Досить того, що наробив тут Сiрко. Багато народу зубожiло вiд нього… Стiй! – раптом спинився старий. – На пасiцi хтось е… Я чую голоси!

Крiзь гущавину лiсу з пасiки до них долетiв веселий регiт i огидна лайка.

– Ха, ха! – долетiв до них чийсь дужий регiт. – Здорово жиганула!

Дiд, продираючись крiзь кущi, навпростець пiшов до пасiки.

Коло вуликiв стояли три парубки у московських вбраннях i викурювали бджолу. Кiлька вуликiв було перевернуто i лежало на землi.

Коло парубкiв стояв великий казан, що в ньому Журавель варив собi кулiш, i москалi, видираючи щiльники, клали мед у казан. Бджоли хмарою гули коло злодiiв, але тi, розмахуючи димучими головешками, вiдганяли iх. Парубки смiялися й гидко лаялися.

– А що ви тут робите? – сказав, пiдступаючи до них, Журавель.

Парубки глянули один на одного, наче вони почули щось невимовно забавне й смiшне.

– С поля ветер… – сказав один з них, що був з сергою у правому усi.

– Ха, ха! – зареготав другий, чорний, як жук.

– С поля ветер… Ха, ха!

Старий Журавель затремтiв вiд гнiву.

– Нащо грабуете пасiку, сучi дiти?!

– Ето он нас так, боярскiх детей?

Третiй, високий з кучерявим волоссям, що вибивалося з-пiд соболевоi шапки, пiдiйшов до дiда й сказав:

– Сам ти сукiн син, черкасiшко поганий! – i, розмахнувшись, ударив старого у скроню.

Старий поточився.

– За що б’ешся?..

– Малчi, сволочь!..

Москаль знову розмахнувся й ударив дiда.

Обличчя дiдове заллялося кров’ю, i вiн упав на землю.

– Я тебя ещьо не так…

Але в цей час пiдоспiв запорожець. Дорош бачив, як дорога соболева шапка раптом полетiла на землю вiд дужого вдару запорожця, а власник ii вiд другого стусана з розбитим носом вже лежав поруч дiда.

– Бей хохла! – закричав безусий з сергою.

Вiн та чорний з двох бокiв напали на козака. Дорош з зацiкавленням, тремтячи вiд гнiву, стежив за бiйкою.