Шляхом бурхливим

– Что ж, значiт, холопа i казака в самом деле нечiстая сiла ви-пустiла?

– А кто его знает, боярiн. Больно уж чiсто сделано, не чело-веческiх рук ето дело.

– Н-да, чiсто… Ведь i на колодках замкi отперти?

– Отперти, – вiдповiв пiддячий, – а ключi от колодок возле запертих дверей как вiселi, так i вiсят.

– В кандалах, звачiт, ушлi? Что ж iм нечiстий не помог снять кандали?

– Я на кандали завсегда крестное знаменiе кладу, как воров за-ковиваю!

Микита брехав, але в цю хвилину йому здавалося, що вiн дiйсно хрестив кайдани, коли заковував в’язнiв.

– Вот вiдiш, боярiн! – сказав пiддячий.

– Смiлуйся, боярiн! – знову заголосили Микита та дячок, – не вiновати ми!

– Ну, ладно… Ідiте. Там увiдiм, далеко всьо равно не уйдьоте.

Воевода, що вперше мав дiло з нечистою силою i через це не знав, на яку ступити.

– Дай мне, боярiн, с десяток стрельцов, – сказав Стрешньов, – я iх сищу. Холоп с казаком далеко не ушлi!

– Ну что ж, берi людей. Только десятi стрельцов я тебе не дам: в городе надобни.

А Дорош, що заварив цю кашу, любiсiнько спав собi у клунi i увi снi навiть не бачив того, що коiлося в городi. Вiн не прокинувся навiть тодi, як стрiльцi, шукаючи втiкачiв, зайшли до них у двiр, обшукали хату, садок i заглянувши у клуню, спитали, побачивши у соломi бiляву голову хлопця:

– А ето кто?

– Син, – вiдповiв Наливайко, що ходив з ними по садибi.

– Щось дуже довго спить Дорош, – сказала мати, коли стрiльцi пiшли геть з двору, – вiн i не вечеряв вчора. Зовсiм одбився вiд дому хлопець.

– Хай спить, – сказав батько, – бо сьогоднi вчення у школi не буде: бакаляр, я чув, цiлу нiч читав Святе Письмо коло небiжчика москаля.

Але годин через пiвтори батько пiдiйшов до хлопцi i потрусив його за плече.

– Уставай, хлопче!

– Що, хiба вже пора в школу?

– Нi, вчення сьогоднi не буде. Є велика новина, – казав батько i якось чудно глянув у вiчi хлопцевi. Дорош почервонiв пiд пильним поглядом батька. – Іди снiдати, синку!

Дорош вийшов з клунi i навiть очi заплющив: так ясно й яскраво зустрiв його соняшний лiтнiй ранок.

– Чого ж ти не спитаеш, яка новина в городi?

– А що таке? – спитав Дорош, i знову кров залляла засмагле обличчя хлопця.

– Павло Глек утiк з в’язницi цiеi ночi!

Дорош одвернувся на бiк i подивився, як горобцi пiд самим носом у Бровка дзюбали хлiб.

– Чого ж ти мовчиш? Хiба ти не радий, що запорожець утiк вiд лютоi смерти?

Хлопець пiдвiв голову i просто глянув у вiчi батьковi.