Шляхом бурхливим

– А мне какое дело? Прiказ воеводи: не пускать в город беглих с тех местов, где моровое поветрiе iлi какая другая болезнь обявi-лась. Пустi вас в город, пойдьот помiрать народ, что мне воевода скажет?

– Пусти, будь ласка, ми ж харкiвськi.

– Дело кончено. Валi, братци, в обход, а в город не пущу.

Втiкачi пошепки порадилися помiж себе. Один з них полiз у кишеню, одвернувся од дячка, витягнув гаманець. Довго рився в ньому: видно було, йому дуже жалко розлучатися з тим, що в гаманцi. Дячок, наче не помiчаючи цього, шарудiв пером по паперi i присипав пiском з пiсочницi.

Нарештi втiкач зважився, вийняв з гаманця якусь турецьку монету i, обiйшовши багаття, пiдiйшов до дячка. Дячок замахав на втiкача руками.

– Куда прьош! – спинив втiкача стрiлець, загрожуючи рушницею, – стой за костром!

Дячок подивився на дорогу i побачив Наливайка й мажу з бочками.

– А, Наливайко! – радiсно закричав вiн, – разговор везьош?

– Везу трохи. А ти що робиш?

– Да вот, по прiказу воеводи допрашиваю беглих людей iз Азова.

– Це нашi люди, пусти iх, Іване Семеновичу!

– Свежая? – замiсть вiдповiдi запитав дячок, кивнувши на горiлку.

– Свiжа.

– Так… Ках-кх! – взявшися за груди, кашлянув дячок.

Втiкач тим часом обiйшов багаття з другого боку, уклонився й поклав таляр на стiл перед дячком.

– Куда, сатана, лезеш? – знову крикнув стрiлець на втiкача. – За костьор!

– Ну, i ветер, так i рвет бумагу! – сказав дячок, пiдiймаючи з кутка папера каменючку i прикриваючи талi папером. – Так i рвет!

– Ну чего стал? Тебе говорю, аль нет? За костер!

– Подождi, Мiтрiч! Ти давно прiшол сюда на слободи? – запитав дячок втiкача.

– Та ось уже два мiсяцi вештаюся по слободах, нiяк до Харкова не доберуся.

– Чудак человек! Чего ти раньше етого не сказал? Ну какая на тебе зараза может бить, когда ти уже два месяца по чiстому воздуху ходиш? Пропусти iх, Мiтрiч.

Втiкачi уклонилися дячковi i радiсно, ледве не бiгом пiшли через греблю у город.

– Здоров, Пилипе! – гукнув Наливайко услiд втiкачевi.

Один з втiкачiв обернувся:

– А, Семене! Здоров… Потiм побалакаемо! – крикнув вiн, махнувши рукою, i пiшов швидше за своiм товаришем.

«…А Филька черкашенин, беглый из Азова, показал что никакого морового поветрия или какой другой болезни ни в Азове ни на Дону не слышно давно», – писав на своему паперi дячок.

– Туши кастьор, Мiтрiч!

Дячок пiдвiвся i, потягуючись, пiдiйшов до Наливайка.

– Так ти говорiш – свежая? – пiдморгнув вiн правим оком.