Шляхом бурхливим

Грузило тихо плюсне, поплавець пiрне у воду за грузилом, але раптом вискочить i заспокоiться на хвильках, що пiдняло круг себе грузило.

Було тихо, а коли тихо, риба завжди добре береться. За годину Дорош та запорожець витягли п’ять великих коропiв та двi сули. Дорош одну по однiй нанизав iх на мотузок i пустив рибу у воду, прив’язавши кiнець низки до кiлка, що встромив у землю. Але згодом стало жарко, i риба перестала сiпати; поплавцi завмерли на поверхнi води.

– Дiла не буде, – сказав запорожець, витягаючи з води вудку, – риба братиметься тiльки увечерi.

Вiн витяг низку з рибою з води, закинув ii собi за спину i пiшов попереду, а за ним, поклавши вудки на плече, як рушницю, поплентався Дорош. Коли вони вже пiдходили до винницi, запорожець раптом обернувся i гукнув:

– Ану, хто швидше до винницi!

Запорожець та хлопець одночасно вибiгли на галявину i раптом спинилися вiд несподiванки: серед галявини стояла ватага москалiв; всi були верхи, i в одному з них Дорош пiзнав молодця в соболевiй шапцi.

– Вот он! – закричав той, побачивши запорожця. – Хватай его, ребята!

– Что ж ти, сволочь, говорiл, – крикнув один з москалiв Наливайковi, – что у тебя тут нет нiкого чужого? А ето кто?

– Так ти ж про старця питав, – вiдповiв Наливайко, – а це ж хiба старець? Це ж козак.

– Погодi, доберуся я до тебя, черкас поганий. Воровскiх людей прятать! Вяжи, ребята, запорожца!

Змагатися з москалями не доводилося: вони були озброенi, а козацькi рушницi лежали на мажi та в хатi, бо москалi несподiвано наскочили на винницю; до того ж Наливайко думав вiдбрехатися, кажучи, що запорожця нема на винницi.

– Вяжи его! – знову крикнув ватажок москалям.

Москалi злiзли з коней i понаставляли рушницi на запорожця. Молодець у соболевiй шапцi скрутив йому руки назад i зв’язав мотузком.

– Попался, голубчiк! – злорадо сказав вiн, стягуючи вузол.

– Що ж ви зв’язали людину, як злодiя? – оступився за козака винник.

– Молчi, старий хрич, а то i тебе будет!

Запорожець похмурився i схилив голову. Москалi посiдали на коней i погнали перед себе запорожця.

– Прощайте, добрi люди! – гукнув, обернувшись до козакiв запорожець, – не згадуйте лихом!

– Отак i пропаде козак нi за цапову душу! – роздумливо сказав винник.

– Чого там пропаде! – вiдповiв бакаляр.