Шляхом бурхливим

Ану прочитай ти, – показав вiн Дубовиченковi, що одним оком дивився у книжку, а другим кинув на Дороша, що стояв у дверях.

– Твердо, – люди – он… – почав Дубовиченко.

– Ну! – грiзно сказав дяк.

– Твердо – люди – он…

– Чув вже. Що вийшло?

– Тллл… – потягнув хлопець. – Тллл… он!

Дякова указка прийшлася по руках хлопця. Хлопець почухав руку i сховав ii пiд стiл.

– Читай ще!

– Тллл… – знову заспiвав Дубовиченко, – тлл… о!

– Що вийшло?

– Тло.

– Так.

З хлопця котив пiт. Гаспидська, тяжка й незрозумiла ця наука.

Ось три букви: «твердо», «люди», «он», – довго, а як складеш виходить коротеньке слово: «тло». І «твердо», i «люди», i «он» – зрозумiло, а складеш – «тло», i кат його знае, що воно за «тло».

Пан бакаляр обернувся й побачив Дороша.

– «Се жених грядет во полунощи», – сказав вiн.

– «…i блажен муж, iже обрящет бдяще…» – пiдказ хтось ззаду.

– Мовчи. Пiзненько прийшов до школи. Бачу, що давно не куштував рiзки, але сьогоднi субота, i це дiло можна поправити во бла-говремение, тим паче, що…

– Пане дяче! – перебив його Дорош, – батько прохали вас до себе.

Вони завтра iдуть на винницю, то може й ви з ними поiдете? Батько казали, що там добре полювання коло винницi.

Це було дуже приемно слухати бакаляровi. Вiн був завзятий мисливець, а до того ж там була винниця i можна буде добре випити, а це дяк любив.

– Гм! – сказав вiн, – так ти кажеш, батько iде у винницю?

– Еге! Вони сказали ще, що коли згодитесь, щоб приходили увечерi.

З вечора й iхатимуть.

– Добре, – сказав дяк, – сiдай. Тепер я бачу, що ти спiзнився через те, що… Читай! – раптом звернувся до дорослого вже учня, що якось насмiшкувато поглядав на нього.

Учень, у якого вже досить густо засiялися вуса, учився рокiв зо п’ять у дяка. Вiн вже мiг читати Псалтиря i через це жваво, але якимсь тонким, наче його хто придушив, голосом, почав:

– «Помилуй мя, Боже, по великой милости твоей i по множеству щедрот твоiх очисти беззаконня моя… Найпаче…»

– Добре, добре, – казав дяк, але вiн зовсiм не слухав школяра: думки його були повнi полювання та випивання на винницi у Доро-шевого батька.

– Пане дяче! Пане дяче! – закричало з пiвдесятка молодих голосiв, – Клименко, Клименко Петро прийшов!

– Що? Га? – спитав дяк,

– Клименко Петро прийшов!

У дверях стояв вродливий парубок рокiв вiсiмнадцяти. Солом’яний бриль свiй вiн держав пiд пахвою, а в руках тримав горщик, вкритий гарною хусткою.