Нічний репортер

Але як постала така можливiсть злитися з бiльшою i мiцнiшою спiлкою, то тодi й членства побiльшало.

– Як вважаете – злиття було вам вигiдне? – запитав я.

– Та не, – похитав вiн головою. – Вигiдним воно було тiльки формально. Нам треба було змiцнювати власну спiлку, але нiц з того не виходило. Вона розповзалася по швах.

– Це Томашевич подав iдею про злиття?

– Так. Але коли нам ту iдею пiдсунув, то вже щось там з’ясував i пiдготував грунт. Так що до нас почали заходити рiжнi добродii i намовляти, аби хутше вирiшувати.

– А на тих ваших зборах голосували тiльки чоловiки. Хоча новий закон змiнив цю умову. Повиннi були голосувати всi члени, з жiнками включно.

– Всю законнiсть мав стерегти нотар Мартинюк. Але вiн не приiхав на збори.

– Ви йому послали повiдомлення?

– Послали. Тiко вiн чомусь його не отримав.

– А хто саме посилав?

– Правду кажучи, мав то зробити голова, але вiн доручив менi. Вiн якраз тодi захворiв i на роботу не ходив. Ми жили по сусiдству, от вiн i звернувся до мене. Але адреси на пам’ять не знав.

Тодi я пiшов до Томашевича запитати адресу нотарiальноi контори. Томашевич сказав, жи якраз мае вiдсилати якiсь папери Мартинюковi, то заодно пiшле й те запрошення.

– Може таке бути, що вiн його взагалi не вiдсилав?

– Тепер я си гадаю, що так воно й було.

– Чому голова доручив це вам, а не вiдразу Томашевичу? Адже дiлове листування – обов’язок секретаря. Може, не довiряв Томашевичу?

– Хтозна. Тодi вiн нiчого такого не говорив.

– Отже, у його вiдсутнiсть усi справи вiв секретар?

– Так.

– І збори готував вiн?

– Голова вийшов на роботу за два днi до зборiв. Так що i вiн там щось готував.

– Ви можете точно сказати: Товариство броварiв покрило всi витрати до гроша? Чи, може, все ж таки й вам довелося витратитися?

– Чи так всьо до гроша, то я не знаю. Але що Томашевич не тратився нi на правникiв, нi на рахiвникiв, то знаю достеменно.

– Але ж вiн напевно iздив до Варшави й назад. Це було необхiдно.

– Вiн iздив, але чи се було необхiдно? Товариство броварiв не лише покривало витрати, а й взагалi робило все, що треба.

Томашевич мав тiльки пiдготувати документацiю на мiсцi. Але ми тодi про те не знали i думали, що вiн дiйсно ганяе туди-сюди у справах. Навiть якщо й довелося зазнати витрат, то не таких. Найбiльше двiстi золотих, ну гора – триста. Там якийсь папiр купити, папки, те, се… Але то дрiб’язок.

– А що ви чули про акцiонерiв Товариства?

– Того я вам не скажу. Знав я лиш одного Фурсу.