Нічний репортер

Судово-медична експертиза попри деякi пiдозри полiцii не побачила в тих наглих смертях жодного кримiналу. Просто людська необережнiсть, збiг випадковосте й i т. д. Вiтольд Погоржельський розбився на автi – злетiв з мосту в Днiстер. Роман Корда послизнувся пiд час ожеледi i вдарився потилицею об бровку. А Ян Фурса звернувся до мене i просив поради. Вiн пiдозрював, що тут щось не чисто. Ним опанував страх. Але з такими пiдозрами йти на полiцiю було смiшно. Я порадив йому поки що взагалi не виходити з дому i нiкого не приймати в себе.

На запитання, кого вiн пiдозрюе, вiн так промовисто на мене поглянув, що я здогадався i запитав: «Томашевич?» І побачив, як вiн сiпнувся. «Вiн теж акцiонер?» – запитав я. Вiн кивнув. Того другого не хотiв назвати. А за два мiсяцi вiн вчадiв – комин забило сажею. Усi цi два мiсяцi вiн сидiв удома.

– Тобто всi смертi трагiчнi.

– Розгорни будь-яку газету, – недбало промовив Мартинюк, – це такi буденнi випадки, на якi мало хто увагу звертае. О, будь ласка: лише цiеi ночi вчадiла цiла родина – батько, його донька i двi ii колежанки.

Запалили грубку вуглем, а шуберт вiдкрити забули.

– То чекай… – роздумував я. – Двое акцiонерiв усе ще живi. А iхнi акцii викупило Товариство броварiв?

– Акцii так. Але акцiонери володiли ще чотирма кам’яницями, якi давали стабiльний прибуток, i трьома ресторацiями. Члени Товариства нiчого про це не знали. Хоча все це було придбане за час iснування Товариства.

– Тобi про те розповiв той Фурса?

– Так.

– Отже, хтось i далi перебувае пiд загрозою…

– Якщо ти думаеш, що хтось iз цих двох органiзував iхнi вбивства, то це дуже смiливо. Полiцiю в цьому не переконаеш.

– Ким були тi, що загинули?

– Цi люди не мали нiчого спiльного з шинкарями, як i сам Томашевич, хоча вiн i вважався скромним секретарем. Всi iншi були службовцями банку, вiйськовими, пiдприемцями. Вони створили Товариство з единою метою – нажитися. Товариство було легальним, а от акцiонери – засекреченi. Нiчого подiбного зараз у нас неможливо, а за Австрii такi казуси траплялися.

Тим бiльше, що один iз акцiонерiв, пан Корда, належав до цiсарськоi родини. По вiйнi нiхто на це уваги не звернув, i все залишилося, як було.

3

На вулицi було далi мокро й похмуро, сiялася дрiбна мжичка, але така несмiлива, що рiдко хто вiдкривав парасолю, волiючи використовувати ii як паличку. Перехожi увихалися на хiдниках вiд авт, коли з-пiд колiс вилiтали ряснi бризки.