Кар’єра Никодима Дизми

Той поспiшив пояснити:

– Факт, присягаюся Богом. Як це вiн сказав про вас? Чекайте, чекайте… ага! «Цей пан Дизма знае, що таке життя: хапае його за загривок i в морду – торох!» Що? Яшунський мае своi приповiдки! Я навiть радив йому видати книгу афоризмiв.

Далi Никодим дiзнався, що становище Яшунського похитнулося, бо проти нього виступають i борються помiщики, рiзнi сiльськогосподарськi об’еднання i спiлки дрiбних землевласникiв, та й Терковський разом зi своею клiкою копае пiд нього. У сiльському господарствi тяжка криза, i немае на те нiякоi ради.

Розмова зайшла про справи Дизми, i полковник запитав:

– Ви, пане Никодиме, здаеться, чи то компаньйон, чи то сусiд того Куницького?

– І те й те, – вiдповiв Дизма, – та ще й довiрена особа його дружини.

– Навiть так? Що ви кажете? Тоi… графинi Понiмiрськоi? Така гарненька блондинка, так?

– Так.

– Чув щось, що там вона не дуже з цим Куницьким.

– Навiть дуже не дуже, – засмiявся Дизма.

– Мiж нами кажучи, не дивуюся, тому що вiн старий шкарбан та й людина, мабуть, нецiкава. Втiм, вам виднiше.

– Що поробиш…

– Розумiю, розумiю, – погодився полковник, – справи е справи. Даруйте, пане Никодиме, я при вас буду одягатися.

– Прошу дуже!

Вони увiйшли до кiмнати, i полковниковi спало на думку почастувати гостя коктейлем власного приготування. Тим часом ординарець принiс мундир, i через пiвгодини Вареда був готовий.

Пiдiшли до автомобiля, i полковник iз захопленням почав його розглядати.

– Чудова машина, чудова – захоплено повторював Вареда, сiдаючи поряд з Дизмою. – Напевно, добряче довелося потрусити кишенi за цю лялечку. З вiсiм тисяч доларiв, так?

Автiвка рушила, i пiд гуркiт двигуна, що заглушав його слова, Никодим вiдповiв:

– Хе-хе, з хвостиком.

Дорогою вони домовилися, що зустрiнуться на вечерi в «Оазисi».

– Там найкраще, буде багато знайомих. Уляницького знаете?

Уляницького Дизма не знав, але, побоюючись, що це якась вiдома особа, вiдповiв, що чув про нього вiд людей.

Доставивши полковника у штаб, Никодим повернувся в готель, наказавши водiевi заiхати за ним о десятiй вечора, сам пiшов до кав’ярнi. Не без зусиль вiдшукавши вiльний столик, замовив чай з тiстечками i замислився над тим, як провести час, проте на думку не спадало нiчого путнього.