Щасливий принц

Тодi Стриж виклював з рукiв’я принцового меча великий рубiн i, тримаючи його у дзьобi, полетiв над мiськими дахами.

Вiн пролетiв повз високу вежу собору, де бiлiли статуi мармурових янголiв; пролетiв бiля королiвського палацу, звiдки долинала весела музика. На балконi стояла гарна молода панянка зi своiм кавалером.

– Якi прекраснi зорi, – мовив юнак, – i яка прекрасна сила любовi!

– Сподiваюся, моя сукня буде готова до Великого балу, – вiдповiла дiвчина. – Я наказала вигаптувати ii лiлеями; та цi швачки такi ледачi!

Стриж пролетiв над рiкою, де свiтили вогнi на щоглах кораблiв; потiм промайнув над гетто, де старi евреi торгувалися одне з одним та зважували монети на мiдних терезах.

Хлопчик метався в гарячцi на лiжку, а бiдолашна мати заснула з утоми. Стриж впурхнув до кiмнати i поклав рубiн на столик поруч iз наперстком. Потiм вiн описав коло над лiжком, овiявши крилами розпашiле чоло дитини.

– Як прохолодно, – мовив малий.

А Стриж повернувся до Щасливого Принца i розповiв йому про все.

– Дивна рiч, – зауважив вiн, – менi зараз тепло, хоч надворi така холоднеча.

– Це тому, що ти зробив добро, – вiдповiв Принц.

І маленький Стриж задумався, а потiм заснув. Вiд думок його завжди хилило на сон.

Коли розвиднилося, вiн полетiв на рiчку скупатись.

– Яке цiкаве природне явище, – сказав Професор орнiтологii, побачивши його з моста. – Стриж узимку! Неймовiрно!

І вiн написав про це довгого листа в мiську газету.

– Сьогоднi я будь-що полечу до Єгипту, – вирiшив Стриж i став радо чекати подорожi. Вiн вiдвiдав усi пам’ятники в мiстi й довго сидiв на церковному шпилi. Стрiчнi горобцi, побачивши його, цвiрiнчали: «Який незвичайний гiсть!» І це його неабияк тiшило.

Коли зiйшов мiсяць, вiн повернувся до Щасливого Принца.

– Може, у тебе е якiсь справи в Єгиптi? – гукнув вiн.

– Стрижику, Стрижику, маленький Стрижи-ку, – мовив Принц, – а чи не можеш ти лишитися ще на нiч?

– В Єгиптi на мене чекають, – вiдказав Стриж. – Завтра моi друзi полетять до Другого водоспаду. Там у болотних заростях нiжаться гiпопотами, а на великому гранiтному тронi сидить бог Мемнон. Всю нiч вiн дивиться на зорi, а коли зiйде вранiшня зiрка, вiн вiтае ii радiсним криком – i поринае в мовчання знову.