Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

Потiм залпом вихилив усе до решти i втупився своiми свiтлими очима кудись у далечiнь, за вiкно. – Отше, ти хочеш iхати туди?.. – вказав вiн кивком голови в напрямку свого погляду, за дахи готелю «Театральний-Редiссон».

– О! Вас iст льос? Що дiеться? – жваво закрутила Ізабелла своею гарною голiвкою. – Хто iде туди?

Украiнську вона опанувала лiпше вiд Маульвюрфа, бо мусила грати тiею мовою на сценi. Тому вiдмiнки в неi майже завжди збiгались, а нiмецький акцент був ледь-ледь вiдчутним.

– Вiн хотче iхати туди… – Маульвюрф уже трохи живiше ворушив язиком.

– О! Прiма!.. – радiсно зблиснула очима Ізабелла, та одразу ж налякано iх округлила. – Але ж… але ж там… ти можеш не повернути… ся звiдти…

– Ну нi-i… – протягнув Шлойма, виймаючи з рота сигарету. – Я iм нiчим не насолив, та й взагалi. Навiщо я iм там потрiбен?

Маульвюрф раптом прикрив рота пухкою долонею i випустив (таки ротом) зайве повiтря. Шлойма подивився на нього розумiюче – самого щойно попустило.

– Тодi ми шфитко провотимо нашу нарату. Я вчора остаточно виставиф сфiтло i пiтiгнаф сфук!.. І ще (Маульвюрф вимовляв «штше») – я снайшов отин цiкавий хiт… я мушу с фами потiлитися…

Шлойма й Ізабелла приголомшено подивились на режисера. «Цiкавий хiд» у день прем’ери, коли все вже пiдготовано, багато разiв перевiрено, пiдiгнано й вiдшлiфовано. Тодi це мае бути i справдi щось надзвичайне або незвичайне. Тим часом Маульвюрф пiдвiвся з-за столу.

– Тож мусите йти сi мною! – прорiк вiн досить велично й попрямував до дверей.

Ізабелла пiдвелась, i, трохи повагавшись, все ж залишила свою сумочку, повiсивши ii на спинку стiльця. Шлойма пiшов останнiм. Маульвюрф котився попереду й, натиснувши кнопку лiфта, вже озирався на актрису й драматурга. Коли дверi лiфта зiйшлися за ними, гостьовий (запрошений) режисер дiстав з кишенi маленького ключика i встромив його в одну з кнопок на панелi, знайшовши вiдповiдну шпарину. «Дивно, я нiколи не звертав уваги на те, що у лiфтi театру е ще й така кнопка», – подумав Ецiрван, спостерiгаючи цi манiпуляцii.

– Ми iдемо у пiдвал… – чи то ствердно, чи запитально промовила Ізабелла, пускаючи очi пiд лоба й перебiгаючи поглядом зi Шлойми на Маульвюрфа й навпаки. – Навiщо?

– Так! – Маульвюрф усмiхнувся. – Я маю вам щось (штшьось) покасати. Тсе i е мiй неспотiваний хiт.