Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

Коли Шлойма увiйшов, гостьовий (запрошений) режисер пiдвiв йому назустрiч обличчя з очима, повними страждання.

– Морген! – гукнув йому з порога Шлойма.

– Тобрий… ранок! – з паузою помiж словами озвався Маульвюрф. – Ми з тобою тобре посидiли фчора… Туже тобре…

– Я трохи захопився, вибач. – Шлойма хотiв одразу скiнчити з «розбором польотiв». – Може, й не треба було тiеi… третьоi пляшки…

– О-о-о! – Маульвюрф закотив очi пiд лоба й знову опустив голову на стiл. За кiлька секунд вiн пiдвiв обличчя, вже дещо спокiйнiше.

 – Сарас мае прийти Ісабелла. У нас остання консультацiя. Ти хотофий?

– Я хотофий… – Шлойма не хотiв тягнути, вiн вирiшив одразу й остаточно прояснити ситуацiю. – Георгу, я оце щойно отримав дозвiл з того боку. Ну, з Ровно, розумiеш? Дозвiл на вiдвiдання моеi родини. І це мае бути сьогоднi. Георгу, якщо я тобi… якщо я не конче мушу бути присутнiм…

– Ти нiтшого менi не мусиш, – так само з натугою в голосi вiдказав йому гостьовий (запрошений) режисер. – От тiльки… Гаст ду альказельцер?.

.

В цю мить дверi кабiнету протяжно рипнули i в них з’явилася Ізабелла Штольц – прима пiвденнонiмецькоi сцени, молода зiрка театрiв Баварii та Баден-Вюртембергу.

– Гальо-о! – проспiвала вона, широко всмiхаючись i водночас сторожко позираючи на Шлойму й Маульвюрфа.

– Привiт, – поспiшно вiдповiв iй Шлойма й переадресував до неi питання-прохання Маульвюрфа. – Може, ти маеш алказельцер?

– О, йа, йа, натюрлiх. – Ізабелла з розмаху шваркнула об стiл своею сумочкою, вiд чого та розкрилася навстiж.

«Скiльки-то всякоi всячини вмiщаеться у жiночих торбинках», – подумав Шлойма, споглядаючи, як Ізабелла мiж ключiв, пудреницi, кiлькох тюбикiв губноi помади, пачки серветок, якихось квитанцiй та iншого мотлоху знаходить нарештi таблетки у срiблястiй обгортцi. – Бiтте, – простягла вона iх Шлоймi.

– Це для Георга, – кивнув Шлойма, й актриса простягла лiки режисеровi. Той поклав iх перед собою, сторожко налив у склянку води з графина.

Потiм пiдвiв погляд на Ізабеллу й Ецiрвана:

– Сiтайте, чого стоiте?..

Ізабелла присунула собi стiльця, сiла на нього й почала згрiбати назад, до сумочки витрушенi на стiл скарби. Шлойма, залишившися стояти в неi за спиною, видобув з пачки сигарету. «Вже третя сьогоднi», – вiдзначив собi подумки.

– Я фчора виставиф остаточно лiхт… топто свiтло. – Маульвюрф надпив десь зо чверть склянки i тепер, дивлячись на вмiст посудини, повiльно ворушив губами.