Антологія української готичної прози. Том 2

Ближче були прибитi в чотирьох рогах рекламовi карти торгiвлi насiння та купелевих заведень.

Стара приглядалася паннам на тих картах i питала себе в дусi: «Не знати, чи се святi, чи що?»

На противнiй стiнi висiв вгорi почорнiлий образ без скла, а низько два маленькi. Що було на тих малих, баба не могла розпiзнати. Були це поблеклi фотографii двох синiв почмейстра, але тi голови представлялися бабиним очам з курячою слiпотою двома морквами. Дивилася пильно на той образ вгорi i розпiзнавала в нiм цiсаря, за давнiх лiт, ще як був молодий.

Чоло мав лисаве, волосся попри уха позачiсуване наперед. Заложив руки i дивився на бабу. Ген-то видiла його мiж образами на ярмарку, але там був вiн такий, як е, старий i з «папоротами».[22 - «Папорота» – перекручене вiд «бокоброди», бакенбарди.] Баба зiтхнула i думала: «Господоньку милосердний, як воно на свiтi: цiсар чи не цiсар, а мусить постарiтися й вмерти, як кожний хрестiнин».

Дивилася на почмейстра. Старий мав позачiсуване волосся попри уха наперед, як цiсар на стiнi, а «папорота» i лисину таку саму, як цiсар на ярмарку.

«Така вже, видко, установа, що хто вiд цiсаря пенсiю бере, той так само мусить виглядати, – думала баба. – Не знати лише, чи цiсар так само в «калярах», як поштар? Певно, що як приписував кримiнал Миколишиному Бовдуровi, або рахував «патенталь»

для Перепiчки, що прийшов без ноги з вiйни, то дивився крiзь «каляра».

Старий встав, поховав жмути папiр’я в полички i глипнув з-пiд окулярiв на баб.

– А що там?

– Прошу пана, чи нема там листу вiд мого сина?

– Вiд котрого сина?

– Та вiд того, що у войську.

– Та скажи, як називався?

– Та Іван.

– Та який Іван?!

– Наконечний, прошу пана.

Гробман зачав нишпорити в поличках, знайшов лист i дав бабi.

– Оставайте здоровi, та дай вам Боже панованне щасливе.

На пошту прийшла сiльська дiвчина.

– Прошу пана, я прийшла показати.

Старий обернувся до неi з квасним лицем.

– Що маеш показати?

– Та, прошу пана, я прийшла по тото, що егомость з Голодiвки читають.

Мала на увазi газети.

Прийшла мiщанка, донька Гробманового брата, що був стельмахом в мiстечку.

– Добрий день…

Старий глянув крiзь окуляри.

– А, добрий день. Що там скажеш доброго?

Мiщанка розвинула рецепiс[24 - Рецепiс – письмове повiдомлення.] з хустини, старий виймив з шухляди грошовий переказ i переглядав його.

– То вiд твого сина. Посилае тобi 4 корони. А то треба пiдписати.

Мiщанка всмiхнулася ласкаво.