Життя як сон. Одна людина – два життя

Та куди ж ми дiнемося, зрештою!

І хлопцi неквапливо пiшли до магазину, продовжуючи i далi обговорювати генiальнiсть списування i неправильнiсть всiеi системи вищоi освiти. Випивши по пляшцi пива, вони роз'iхалися по домiвках. Точнiше, додому поiхав тiльки Вася, Дiма ж попрямував до гуртожитку, який вже багато в чому давно замiнив для нього рiдний дiм.

Зайшовши до своеi кiмнати, юнак тiльки й думав, що про те: а раптом завтра або, точнiше, сьогоднi у нього знову попадуться тi ж питання. Це вiдкрие йому масу нових можливостей.

– Ти iсти не хочеш? – запитав Женя.

– Їсти? – i тiльки почувши це слово, Дiма звернув увагу на почуття голоду, що вже не на жарт розiгралося – ще б пак, вiн вiд самого ранку й крихти хлiба в ротi не бачив, якщо не брати до уваги випиту iм пляшку пива i кiлькох сухарикiв, що висококалорiйною iжею нiяк не назвеш.

– Тодi дивись, Дiм, у мене салат е, що з дому передали i ще по вiдбивнiй нам буде.

– Добре, я тодi зараз макарони поставлю вiдварити. І залиш, напевно, вiдбивнi на завтра, я котлети, що мама пекла, розiгрiю. Якраз по-чесному буде. Згоден?

– Так добре. Звариш iх сам, а я поки в душ сходжу? – запитав Євген.

– Звичайно, якi проблеми, – погодився Дiма, взяв каструлю, пачку макаронiв i пiшов на кухню.

Кухня в гуртожитку була спiльною на весь поверх, але перебувала майже навпроти Дiминоi кiмнати, так що можна було просто поставити iжу на плиту, а самому повернутися до себе. Хоча це частенько грало iз хлопцями злий жарт – повертаючись до кiмнати, вони зазвичай швидко забували про приготування обiду чи вечерi, а згадували про це лише з запахом горiлоi iжi. Готували Дiма з Женею майже завжди разом, у кого що було, тим i дiлилися. Так було набагато зручнiше обом, а оскiльки серед них не було конфлiктних людей, то нiхто не звертав уваги, чию саме iжу вони сьогоднi вживали.

Прийшовши на кухню, Дiма поставив на плиту каструлю з водою, однак повертатися до кiмнати не став. Вiн пiдiйшов до вiкна, вiдкрив його i закурив. І вже через кiлька секунд знову повернувся до своiх роздумiв. Вiн уже був бiльш нiж упевнений в тому, що вранцi знову прокинеться у Василевому будинку, не дивлячись на те, що засне тут, у гуртожитку.