Мільйонна могила

Пiт покривае чомусь тiльки обличчя, а не так як при роботi все тiло.

Тим часом, поки я боровся iз нудотою, бiлий халат повторно порпаеться у груднiй клiтцi. Певне там нiчого не знаходить, бо приступив до черепа. Щось в мозковi його зацiкавило. Зi всiх сторiн оглянув сiру речовину. Перестав насвистувати, довго стояв задумливо, постукуючи суглобами пальцiв руки по столу. Пiсля тривалоi паузи, не закривши черепа, хоча живота й груди зашив дугоподiбною голкою, вийшов.

Я також поскакав без милиць вхопити свiжого повiтря.

Коли бачу, протяг ворушить шторки. Я причинив дверi i пострибав на мiсце. Всiвся якраз вчасно.

Зайшов старий лiкар, за ним практикант.

– Без сумнiву, смерть наступила вiд ушкодження мозку. – Ще у дверях констатував молодий. – Тiльки я не второпаю, як це могло статися. Череп не травмовано.

Старий уважно оглянув мозок, заглянув за вухо.

– Це ваш випадок, ii убито. Якоюсь шпичкою типу циганськоi голки. Бачиш, ззовнi слiдiв немае, лише маленька цяточка на шкiрi, а людина мертва.

Таке робиться справжнiм фахiвцем з розрахунку на те, що не проводитимуть розтину. Повiдом слiдчого.

Лiкар вийшов. Я швиргонув стiлець на купу уламкiв, сам поспiшив на iнший вихiд.

– Нехай практикант задихаеться сам. – Думаю. – Таки на пляжi краще.

Виiзний показовий суд засiдав у будинку культури рудника. “Зала для глядачiв” в днi засiдань переповнювалася. Я стрибав з ящиком, який служив менi сидiнням. Мене пропускали на самий перед. Поряд пiд стiною ставили крiсло для мiлiцiонера, вид якого наводив лад у залi.

Часто ним був Осипов, тодi ми пошепки обговорювали почуте. Судили дiда Танаса, як виявилось затятого нацiоналiста, повiк не прощеного злочинця.

Скiльки не пам’ятае себе Танас, вiн працював. Розповiдають сусiди, навiть у кiлькамiсячному вiцi його привчали до такого способу життя. Працьовитий люблячий батько сплiв для свого первiстка двi колиски. Одну з них пiдвiсив на ланцюгах пiд кленом, iншу пiд яблунею. Третя виготовлена справжнiм майстром прикрашала свiтлицю.

Вiд вербового човника протягли шовкову стрiчку до лiжка, щоб мати вночi, не встаючи, колисала дитину.

Танас лежав пiд яблунею всипаною блiдо – рожевим квiтом. Хоч малюк не бачив казкових краевидiв, довкiлля також не поступалося красою яблунi прикрашеноi букетами квiтiв. Але досить малоi галузки, щоб дитя на все життя привикло до краси, вдихаючи та оглядаючи ii, здавалось би ще не розумними очима. З красою залишиться зараз ще дитина до самоi смерти, бо людина вона.