Сповідь

Хто повiрить, що в дев’ятнадцять рокiв можна будувати все свое майбутне на якiйсь порожнiй склянцi? Тож послухайте!

Абат де Гувон за кiлька тижнiв до цього подарував менi Геронiв водограй,[35 - Герон Александрiйський (друга половина I ст. до н. е.) – давньогрецький математик i механiк, якого вважають найбiльшим винахiдником. Геронiв водограй – механiзм, де вода ллеться пiд дiею тиску на воду i на повiтря.] дуже гарний, вiд якого я був у захватi. Постiйно приводячи його в дiю i не припиняючи говорити про нашу подорож, ми з мудрим Баклем вирiшили, що цей водограй може допомогти нашiй подорожi i сприяти ii тривалостi.

Чи е на свiтi щось цiкавiше за Геронiв водограй? Ми звели будiвлю нашого майбутнього благополуччя на цiй основi. У кожному селi ми почнемо збирати селян навколо нашого водограю, i тодi обiди й усякi смачнi страви посиплються на нас тим щедрiше, що, на наше переконання, iжа нiчого не коштуе тим, хто ii збирае, i якщо цi люди не бiжать наввипередки годувати всiх перехожих, то з iхнього боку це звичайна скнарiсть.

Ми уявляли, що повсюди стрiчатимемо лише бенкети та весiлля, i розраховували, що, не витрачаючи нiчого, окрiм повiтря зi своiх легень i води з водограю, зможемо за допомогою його дiйти з П’емонта у Савойю, у Францiю i куди завгодно. Ми без кiнця планували нашi подорожi, i якщо збиралися прямувати спершу на пiвнiч, то радше задля втiхи зробити перехiд через Альпи, нiж передбачаючи необхiднiсть де-небудь зупинитися.

Такий був план, з яким я виступив у похiд, без жалю покинувши свого покровителя, наставника, заняття, надii i майже забезпечене майбутне, для того щоб почати життя справжнього мандрiвця. Прощавай, столице, прощай, придворний блиск, честолюбство, кохання, красунi i незвичайнi пригоди, сподiвання яких торiк привело мене сюди! Я вирушаю в дорогу зi своiм водограем i з другом Баклем, з напiвпорожнiм гаманцем, але iз серцем, сповненим радостi, i думаючи лише про те, щоб тiшитися щастям мандрiвного життя, мрiя про яке поклала край моiм блискучим задумам.

Я зробив цю дивну подорож майже так само приемно, як i сподiвався, але не зовсiм так, як нам гадалося. Хоча наш водограй i розважав якусь часинку хазяйок i служниць у шинках, вони все-таки брали з нас плату. Але це нас анiтрохи не бентежило, i ми розраховували скористатися водограем аж тодi, коли зовсiм забракне грошей.