Кайдашева сім'я

Кайдашева сiм'я

Іван Семенович Нечуй-Левицький

Іван Нечуй-Левицький

КАЙДАШЕВА СІМ’Я

I

Недалеко од Богуслава, коло Росi, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’еться гадюкою мiж крутими горами, мiж зеленими терасами; од яру на всi боки розбiглись, неначе гiлки дерева, глибокi рукави й поховались десь далеко в густих лiсах. На днi довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоцi, зеленiють левади. Греблi обсадженi столiтнiми вербами. В глибокому яру нiби в’еться оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать нiби вправленi в зелену оправу прикраси з срiбла.

Два рядки бiлих хат попiд горами бiлiють, неначе два рядки перлiв на зеленому поясi. Коло хат зеленiють густi старi садки.

На високих гривах гiр кругом зеленiе старий лiс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високоi гори на той лiс, i здаеться, нiби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькi долини тисячами оборок та жмутiв. В гарячий ясний лiтнiй день лiс на горах сяе, а в долинах чорнiе.

Над долинами стоiть сизий легкий туман. Тi долини здалека нiби дишуть тобi в лице холодком, лiсовою вогкiстю, манять до себе в тiнь густого старого лiсу.

Пiд однiею горою, коло зеленоi левади, в глибокiй западинi стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старi черешнi росли скрiзь по дворi й кидали од себе густу тiнь. Вся Кайдашева садиба нiби дихала холодком.

Одного лiтнього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидiв в повiтцi на ослонi й майстрував.

Широкi ворота з хворосту були одчиненi навстiж. Густа тiнь в воротях повiтки, при ясному сонцi, здавалась чорною. Нiби намальований на чорному полi картини, сидiв Кайдаш в бiлiй сорочцi з широкими рукавами. Кайдаш стругав вiсь. Широкi рукава закачались до лiктiв; з-пiд рукавiв було видно здоровi загорiлi жилавi руки. Широке лице було сухорляве й блiде, наче лице в ченця. На сухому високому лобi набiгали густi дрiбнi зморшки.

Кучеряве посiчене волосся стирчало на головi, як пух, i блищало сивиною.

Коло повiтки на току два Кайдашевi сини, молодi парубки, поправляли поди пiд стiжки: жнива кiнчались, i наставала возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого – Лаврiном. Кайдашевi сини були молодi парубки, обидва високi, рiвнi станом, обидва довгообразi й русявi, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батькiвськими карими гострими очима, з блiдуватим лицем.